Це пыдыйде чи може я не так написала! сашко-цитатна характеристика : гостро відчуває несправедливість дорослих по відношенню до сіроманця " він один, а їх онде скільки " сміливий, ладен на все, аби врятувати друга, наважується йти в одесу разом з сіроманцем, аби йому врятували зір: " кілька разів падав, провалювався по груди, у валянки набилося сні на сніг кожушину " лагідний, завжди лагідно звертається до вовка турботливий, добрий, вірний друг: " я з тобою, я тебе не покину і не ві нікому " любить ліс і все, що в лісі : " до школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а сашко ходив стежиною, лісом". чепіжний-цитатна характеристика жорстокий-б"є коня прикладом, прив'язує вовка за шию до драбини боягузливий-підняв руки вгору, коли вовк загнав його в болото, говорить про потоп " загарбався головою в сніг", " задкував лісом". злопам"ятний -неодноразово згадує про козу, яку з'їв сіроманець злостивий- говорить про те, чому ввок не з"їв коня, коли той був ще молодий глузливий- глузує з собак, коли ті зачули сроманця як його впіймали, з дружини, яка годує собаку лютий- люто рушає на старого вовка, влаштовує погоню на нього безжалісний до коня, вовка, собак запобіжливий, послужливий " слухаю", " єсть" користолюбний-думає про те, як продасть цуценят брехливий-гоорить про те, що вовк з"їв вівцю, толочить посіви. схильний до крадіжок " як и я був вовком, я б тоді все розказав сіроманцеві і про чепіжного, як він ночами краде в полі солому " грубий-на грубість героя вказує його мова-груба та зневажлива
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. Їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамоти.
З самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. Їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "Як дитиною, бувало...". Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад" а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "Мрії". Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "Ти мене убити можеш, але жити не примусиш".
Кожен поет чи письменник вкладає у свій твір часточку власної душі, висловлює власні почуття і переживання, своє бачення світу. Відома українська поетеса Леся Українка вже з дитячих років дуже тонко відчувала добро і зло, правду і кривду. Хоча її власне дитинство можна було б назвати порою безхмарного щастя, якби не важка хвороба. Вона виростала в родині, де дітей оточили любов'ю і повагою з ранніх літ. Їх любили, ставилися до них турботливо, розуміли їх потреби.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола та три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора. Всі діти жили дружно. Батько — юрист П. А. Косач та мати — письменниця Олена Пчілка самі навчали синів і дочок, бо вважали, що тодішня система освіти завдавала дітям більше шкоди, ніж давала користі. В сім'ї любили читати, перекладали літературні твори з інших мов, записували народні пісні та звичаї.
Тому перші ігри Лесі та її братів і сестер також були схожими на літературні твори. Вони часто гралися в Жанну Д'Арк — відважну дівчину, яка стала на чолі французького війська і визволила свою країну від ворога, у Робінзона, який після морської катастрофи влаштував життя на безлюдному острові. Найчастіше ці ігри відбувалися у старому Луцькому замку, адже родина тоді жила на Волині.
Та це зовсім не означає, що дівчинка була відірвана від реального життя. Батьки не боронили своїм дітям спілкуватися з їх однолітками із простих родин. Лесю вражала бідність селян, сільських дітей, з якими дружила. Вони найчастіше були неписьменні. Маленька дівчинка допомагала, як могла: вчила їх грамоти.
З самого дитинства Леся виявляла наполегливість і мужність. Вона могла крадькома піти до нічного лісу, щоб відчути його чари. Їй забажалося проникнути в таємниці Луцького замку, тому почала збирати перекази про нього.
Леся була дуже терплячою. Ніколи не зізнавалася, коли їй щось боліло. Ці свої дитячі почуття поетеса висловила у вірші "Як дитиною, бувало...". Вірш зовсім невеличкий, всього кілька рядків, але в нашій уяві постає образ мужньої маленької дівчинки, яка не хнюпиться, не плаче, а навіть сміється, коли їй боляче.
Власний біль Леся вміла тамувати. Зате чужий біль викликав у неї жаль і співчуття. Навіть тоді, коли чиїсь біди малювала уява чи навіювали літературні твори. Не на гордих переможців дивилася вона на малюнках до середньовічних балад" а на тих, хто прибитий до землі списом, готовий був умерти, але не здаватися.
Одна за одною постають такі картини, коли читаємо поезію "Мрії". Ось бранка сміливо відповідає поневолювачу: "Ти мене убити можеш, але жити не примусиш".