У кожній родині очікували на те, що дитина, яка навчилася читати, в майбутньому буде генієм. «Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення» «Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, що вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння…» «Він намагався пригадати, як це не вміти читати, і не міг. Здавалося, він завжди вмів. Завжди»
Мета поділу людства на групи: «Не можна, щоб усі оті люди вважали себе невдахами. Вони прагнуть здобути фах, і тим чи іншим шляхом здобувають його. Кожен може додати до свого ім’я слова: «дипломований такий-то чи така-то». Так чи інакше, кожен посідає своє місце в суспільстві. Це необхідність». Принцип існування системи: швидка підготовка за єдиними стандартами Дає змогу економити ресурси, колонізувати Всесвіт, зберігаючи єдність усіх 1500 світів. Прагматичність системи: «Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з них (геніїв) або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань».
В душі кожної людини завжди живе згадка про рідну домівку, про рідну матір. Не став виняткомі А. Малишко. Через усю його творчість пройшла тема безмежної любові до матері — тієї людини, що дала тобі життя, що навчила «по правді жити». Низько вклоняється поет своїй матері, розуміючи, що саме вона стала для нього своєрідним символом життя, символом рідної Батьківщини.
Скільки любові відчувається у вірші, що якось непомітно для всіх став піснею. Це — «Пісня про рушник». Стискається щось у грудях, лише почуєш знайомі до болю слова
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Пісня про рідну матір. Матінка є невід’ємною частиною Батьківщини з її «зеленими лугами», «солов’їними гаями», з «тихим шелестом трав», з «щебетанням дібров». І дає матінка своїй уже дорослій дитині «на щастя, на долю» вишиваний рушник, щоб нагадував він про рідну домівку, і про неї, стареньку. Цей рушник і є символом долі, щасливої долі, і читає його поет, наче книгу. Здається, що проходять перед його очима роки, прожиті разом з матінкою, згадуються «і дитинство, й розлука, і вірна любов». Завжди, щоб не сталося, підтримують автора «незрадлива материнська ласкава усмішка» і «засмучені очі хороші твої». Вони ніби промовляють з вишиваного рушника, застерігаючи, щоб ніколи не зрадив він своєї Батьківщини, був вірним сином народу і своєї матері, щоб стелилася його доля, як цей рушник, не було в ній страждань, болю, злості. Цього бажає для своєї дитини кожна мати.
Вона була і залишається найдорожчою і найріднішою людиною у світі. Вона дає дітям не тільки життя, але й все своє найкраще, найясніше і найкоштовніше, оточуючи їх турботою, любов’ю, ласкою. Такою вона і постає переді мною з віршів А. Малишка.
Поету запам’яталися материні «очі синії», «вузлуваті пальці» натруджених рук, «крапля олії», «сухар до сухарика», коли готувала обід; пригадалося, як продала спідницю, щоб дітям купити «букварики й зошити». На все життя, коли йшов з рідної хати, взяв він у матері «ласку і душу», щоб стати щасливим. Особливо вражають слова поета-сина:
Я б тобі хліба приніс, якщо можна,
Я б тобі пісню приніс, якщо можна.
Мамо, до тебе немає дороги.
Дороги немає, але є згадка — вишиваний рушник. Прийнявши його, син повинен зберегти його як найкоштовніший скарб, як найсвітліший спомин про своє дитинство і дорогі враження від усього, що його оточувало. Як не захоплюватися чудовими образами «Пісні про рушник...» Малишка, як не перейнятися його любов’ю до матері! Мабуть, ще нікому не вдавалося намалювати такий чарівний образ матері, лагідної та турботливої. Як можна залишитися спокійним, читаючи рядки про незрадливу, вірну усмішку матері, про «засмучені, хороші блакитні очі» її. У цьому весь поет, уся його синівська любов. Для нього мати завжди буде хорошою, ніколи не зрадить свого сина, хоч би що не довелося їй винести. Здається, що з віршів А. Малишка постає переді мною образ усіх матерів, які своїми турботливими, лагідними руками намагаються відігнати усі нещастя від своїх дітей. Проводжають у далеку путь матері своїх синів, дочок, даючи їм у дорогу щиру раду, даючи їм «рушники» любові, «рушники» щастя, «рушники» рідної землі.
Мати назавжди залишиться найріднішою людиною у світі, незважаючи на плин років, на нещастя та болі життя. Тому навічно буде вдячний Андрій Малишко своїй рідній матінці, Івзі Остапівні, яка навчила його добру, красі духовній, любові до людей. Поет прославив свою матінку, увіковічив її образ у своїх безсмертних віршах, наче давши їй друге життя. Ще довго мене хвилюватимуть чарівні вірші Малишка, в яких постає чарівний образ матері.
Відповідь:
У кожній родині очікували на те, що дитина, яка навчилася читати, в майбутньому буде генієм. «Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення» «Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, що вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння…» «Він намагався пригадати, як це не вміти читати, і не міг. Здавалося, він завжди вмів. Завжди»
Мета поділу людства на групи: «Не можна, щоб усі оті люди вважали себе невдахами. Вони прагнуть здобути фах, і тим чи іншим шляхом здобувають його. Кожен може додати до свого ім’я слова: «дипломований такий-то чи така-то». Так чи інакше, кожен посідає своє місце в суспільстві. Це необхідність». Принцип існування системи: швидка підготовка за єдиними стандартами Дає змогу економити ресурси, колонізувати Всесвіт, зберігаючи єдність усіх 1500 світів. Прагматичність системи: «Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з них (геніїв) або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань».
В душі кожної людини завжди живе згадка про рідну домівку, про рідну матір. Не став виняткомі А. Малишко. Через усю його творчість пройшла тема безмежної любові до матері — тієї людини, що дала тобі життя, що навчила «по правді жити». Низько вклоняється поет своїй матері, розуміючи, що саме вона стала для нього своєрідним символом життя, символом рідної Батьківщини.
Скільки любові відчувається у вірші, що якось непомітно для всіх став піснею. Це — «Пісня про рушник». Стискається щось у грудях, лише почуєш знайомі до болю слова
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Пісня про рідну матір. Матінка є невід’ємною частиною Батьківщини з її «зеленими лугами», «солов’їними гаями», з «тихим шелестом трав», з «щебетанням дібров». І дає матінка своїй уже дорослій дитині «на щастя, на долю» вишиваний рушник, щоб нагадував він про рідну домівку, і про неї, стареньку. Цей рушник і є символом долі, щасливої долі, і читає його поет, наче книгу. Здається, що проходять перед його очима роки, прожиті разом з матінкою, згадуються «і дитинство, й розлука, і вірна любов». Завжди, щоб не сталося, підтримують автора «незрадлива материнська ласкава усмішка» і «засмучені очі хороші твої». Вони ніби промовляють з вишиваного рушника, застерігаючи, щоб ніколи не зрадив він своєї Батьківщини, був вірним сином народу і своєї матері, щоб стелилася його доля, як цей рушник, не було в ній страждань, болю, злості. Цього бажає для своєї дитини кожна мати.
Вона була і залишається найдорожчою і найріднішою людиною у світі. Вона дає дітям не тільки життя, але й все своє найкраще, найясніше і найкоштовніше, оточуючи їх турботою, любов’ю, ласкою. Такою вона і постає переді мною з віршів А. Малишка.
Поету запам’яталися материні «очі синії», «вузлуваті пальці» натруджених рук, «крапля олії», «сухар до сухарика», коли готувала обід; пригадалося, як продала спідницю, щоб дітям купити «букварики й зошити». На все життя, коли йшов з рідної хати, взяв він у матері «ласку і душу», щоб стати щасливим. Особливо вражають слова поета-сина:
Я б тобі хліба приніс, якщо можна,
Я б тобі пісню приніс, якщо можна.
Мамо, до тебе немає дороги.
Дороги немає, але є згадка — вишиваний рушник. Прийнявши його, син повинен зберегти його як найкоштовніший скарб, як найсвітліший спомин про своє дитинство і дорогі враження від усього, що його оточувало. Як не захоплюватися чудовими образами «Пісні про рушник...» Малишка, як не перейнятися його любов’ю до матері! Мабуть, ще нікому не вдавалося намалювати такий чарівний образ матері, лагідної та турботливої. Як можна залишитися спокійним, читаючи рядки про незрадливу, вірну усмішку матері, про «засмучені, хороші блакитні очі» її. У цьому весь поет, уся його синівська любов. Для нього мати завжди буде хорошою, ніколи не зрадить свого сина, хоч би що не довелося їй винести. Здається, що з віршів А. Малишка постає переді мною образ усіх матерів, які своїми турботливими, лагідними руками намагаються відігнати усі нещастя від своїх дітей. Проводжають у далеку путь матері своїх синів, дочок, даючи їм у дорогу щиру раду, даючи їм «рушники» любові, «рушники» щастя, «рушники» рідної землі.
Мати назавжди залишиться найріднішою людиною у світі, незважаючи на плин років, на нещастя та болі життя. Тому навічно буде вдячний Андрій Малишко своїй рідній матінці, Івзі Остапівні, яка навчила його добру, красі духовній, любові до людей. Поет прославив свою матінку, увіковічив її образ у своїх безсмертних віршах, наче давши їй друге життя. Ще довго мене хвилюватимуть чарівні вірші Малишка, в яких постає чарівний образ матері.