Написати твір-роздум на тему: "Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки" (за творами В.Симоненка, Д. Павличка, І. Драча, М. Вінграновського, Л. Костенко)
Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії — минулого і сучасного, намагався зазирнути у майбутнє.. Це осмислення і відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Її краса і художня довершеність захоплюють і дивують, викликають повагу і гордість за український народ, його славетну історію. Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, можна переконатися, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать і легенди («Як Сірко переміг татар»), і балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»), і думи, і пісні, і навіть казки («Яйце-райце», «Іван — мужичий син»). Безперечно, всі вони є не лише джерелом інформації про історичні події, а одним з найважливіших джерел історичної та національної самосвідомості народу.
Українські народні думи героїчного змісту та, історичні пісні становлять художній літопис історії українського народу. Цей літопис не завжди документально точний, бо містить у собі елементи художнього вимислу, ліричні відступи, народно-філософські узагальнення тощо. Однак події у ньому більшою мірою хронологічно окреслені. І думи, й історичні пісні відображають історію народу в художніх образах, які допомагають чіткіше збагнути значимість зображуваних подій. Українці у своїх думах і піснях із захопленням зверталися до часів Запорозької Січі.
Основна провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам. Не можна не помітити ознак оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події. Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості позначені думи і пісні періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому і його бойовим соратникам: Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. На боротьбу вставали справжні герої, лицарі-козаки, такі, як Перебийніс, що «лядськую славу загнав під лаву», або Богдан Хмельницький:
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя", - дорікав своїм сучасникам славетний Кобзар, Тарас Григорович Шевченко, у творі "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". У цьому вірші поет дуже емоційно і натхненно доносив до людей край важливу думку: не варто сліпо копіювати чужий досвід, чужі думки та ідеї, а треба жити своїм розумом. Брати від інших те, що є корисним, але думати власною головою. Треба мати почуття національної гідності, бути патріотом. Майже кожен українець пам'ятає повчальну цитату з цього вірша: ...Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь... Але мало хто пам'ятає продовження цієї цитати, хоча воно є не менш повчальним: ...Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають... "Матір" - це Україна, це рідна земля, що породила нас. Цими словами Кобзар нас попереджує, що людина, що забуває свою країну та свій народ, не буде щасливою.
Подробнее – на Otvet.Ws – https://otvet.ws/questions/4250309-tvir-rozdum-na-temu-yakbi-vi-vchilis-tak-yak-treba-to-i-mudrist.html
Українські народні думи героїчного змісту та, історичні пісні становлять художній літопис історії українського народу. Цей літопис не завжди документально точний, бо містить у собі елементи художнього вимислу, ліричні відступи, народно-філософські узагальнення тощо. Однак події у ньому більшою мірою хронологічно окреслені. І думи, й історичні пісні відображають історію народу в художніх образах, які допомагають чіткіше збагнути значимість зображуваних подій. Українці у своїх думах і піснях із захопленням зверталися до часів Запорозької Січі.
Основна провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам. Не можна не помітити ознак оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події. Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості позначені думи і пісні періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому і його бойовим соратникам: Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. На боротьбу вставали справжні герої, лицарі-козаки, такі, як Перебийніс, що «лядськую славу загнав під лаву», або Богдан Хмельницький:
Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя", - дорікав своїм сучасникам славетний Кобзар, Тарас Григорович Шевченко, у творі "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє". У цьому вірші поет дуже емоційно і натхненно доносив до людей край важливу думку: не варто сліпо копіювати чужий досвід, чужі думки та ідеї, а треба жити своїм розумом. Брати від інших те, що є корисним, але думати власною головою. Треба мати почуття національної гідності, бути патріотом. Майже кожен українець пам'ятає повчальну цитату з цього вірша: ...Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь... Але мало хто пам'ятає продовження цієї цитати, хоча воно є не менш повчальним: ...Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають... "Матір" - це Україна, це рідна земля, що породила нас. Цими словами Кобзар нас попереджує, що людина, що забуває свою країну та свій народ, не буде щасливою.
Подробнее – на Otvet.Ws – https://otvet.ws/questions/4250309-tvir-rozdum-na-temu-yakbi-vi-vchilis-tak-yak-treba-to-i-mudrist.html