По степу на коні Вітрику мчав найвідоміший розвідник Пилип на прізвисько Швайко, яке він отримав за те, що як швайка впивався в татар, вбивав і тікав. Він був поранений та все одно зумів вбити головного бея в діброві і знову зникнути. Далі йде розповідь про село Воронівку і її жителів сироти Грицика, його найкращого друга Санько та його матері тітці Мокрині, що була дужча за чоловіків, старого і поважного козака діда Кібчика та його онука Демко на прізвисько Дурна Сила.
Тутешній староста пан Кобильський, почувши про можливий набіг татар, вирішив підготуватися і подався до Воронівки за новими челядниками, збіжжям. Та Грицик з Саньком крикнули, що татари вже тут і пап втік. Так як пан цього б не пробачив діти пішли з села до Василя Балеймового і інших козаків, що також були з Воронівки.
Дорогою вони бачать челядників пана Кобильського Тишкевича та інших, що грабують козаків, видаючи себе за татар. Втікаючи від них та вовка вони побачили як татари гналися за козаком, що сховався в очеретах та так його і не зловили. Коли татари пішли вони познайомились з ним, то був Швайка. Він відвів їх до Василя Балеймового.
Коли ж козаки поїхали щоб зібрати інших для битви з татарами до острова приплив Тишкевич, якого Грицик, Санько та вовк Швайки Барвінок взяли у полон. Та коли прибули інші козаки, то Тишкевич хитрощами втік, але Швайка разом з дітьми почав погоню. Тишкевич втік до татар, які почали шукати Швайку. Саме в цей час Швайка взнає про дар Саньки — ворожбу, і вирішує віддати його на навчання до ворожбита дідо Кудьми.
Тим часом Тишкевич обдурює Дурну Силу, що втік з полону, бере його у спільники і грабує козаків. Біля Воронівки зустрічаються Демко, діди Кібчик і Кудьма, а потім і Швайко з хлопцями. dovidka.biz.ua Дурну Силу Швайко б’є різкою, після чого Демко з дідом їдуть у плавні віддати здобич та на осуд козаків, Кудьма забирає до себе Санька, а Швайка разом з Грициком їдуть далі.
Демка козаки прощають і він з дідом залишається у плавнях, де з іншими строять першу зимову фортецю на острові від татар. Санько вчиться у Кудьми, але той дуже хворий. Коли приїжджають козаки, Швайка, Грицик, то стає відомо, що козаки відбили напад татар і тепер козаки об’єднуються з усіх земель і йдуть у дніпрові плавні.
Пан Кобильський підступно ув’язнює Швайку, але приїжджають дід Кудьма, Санько та інші козаки, напускають мару, що вони переяславський староста. Ворожбити визволяють Швайку, а Тишкевича змушують відшмагати пана Кобильського, чим зробили його ворогом для пана.
Козаки групуються біля Бобрового острова, а потім нападають тисячею на 5 тисяч татар та отримують перемогу. Але Саїд-мурза збирає нову п’ятитисячну орду і проводе бій біля Бобрового острова. Більше половини татар гине і вони відступають, але і козаків залишилось менше 400 і то майже всі поранені. Вирішують після підкріплення спуститися нижче Дніпра до острова Хортиця і зробити там нову січ, а Швайка зі своїми джурами Грициком і Саньком їдуть в степ.
Коли був живий мій прадід, він часто садив мене на коліна і розповідав про війну. Щоразу це була нова розповідь про дружбу, бойових товаришів, подвиги і військові будні. Тоді я не розумів, що війна – це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість, хоробрість.
Згодом я зрозумів, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. На війні гинуть діти, дорослі, люди похилого віку. Часом вони не мають ніякого відношення до війни, їм просто не пощастило. Не пощастило народитися в цей час і в цьому місці. Війна позбавляє людей без даху над головою, звичного життя, роботи. У період війни мирні люди не живуть, вони – виживають. Виживають, намагаючись сховатися від обстрілів і прогодуватися. Деякі змушені бігти, рятуючи своїх дітей і кидаючи все, з чого складається їхнє життя.
Військові, які захищають свій будинок, безсумнівно, заслуговують на повагу. Всі ми пам’ятаємо і знаємо про Велику Вітчизняну війну. Ми шануємо пам’ять загиблих і пишаємося героями того страшного часу. Війни в сучасному світі не менш жорстокі. Більш того, розроблені нові види зброї, здатні знищити все живе. Згодом, я впевнений, з’являться нові герої, ті, хто зараз захищає свою Батьківщину в війнах по всьому світу. Їх біографії навчатимуть на уроках історії наші нащадки і відчувати почуття гордості, що вони їх земляки.
Війна залишає за собою розруху. Розбиті бомбардуваннями будинки, вулиці, заводи, і навіть цілі міста, а слідом за ними і людські долі … Хтось не дочекався батька або сина, хтось повернувся з війни інвалідом, у кого-то зруйнований будинок. Чи замислюються про це ті, хто знає про війну лише зі сторінок підручників і військових фільмів? Думаю що ні. Хоча ніхто з нас не застрахований, що через час війна прийде і в його будинок.
На питання «Як я ставлюся до війни?» У мене є тільки одна відповідь: «Я її боюся!». І це страх не тільки за своє життя. Це страх за мою сім’ю, мою країну, за все людство.
Тутешній староста пан Кобильський, почувши про можливий набіг татар, вирішив підготуватися і подався до Воронівки за новими челядниками, збіжжям. Та Грицик з Саньком крикнули, що татари вже тут і пап втік. Так як пан цього б не пробачив діти пішли з села до Василя Балеймового і інших козаків, що також були з Воронівки.
Дорогою вони бачать челядників пана Кобильського Тишкевича та інших, що грабують козаків, видаючи себе за татар. Втікаючи від них та вовка вони побачили як татари гналися за козаком, що сховався в очеретах та так його і не зловили. Коли татари пішли вони познайомились з ним, то був Швайка. Він відвів їх до Василя Балеймового.
Коли ж козаки поїхали щоб зібрати інших для битви з татарами до острова приплив Тишкевич, якого Грицик, Санько та вовк Швайки Барвінок взяли у полон. Та коли прибули інші козаки, то Тишкевич хитрощами втік, але Швайка разом з дітьми почав погоню. Тишкевич втік до татар, які почали шукати Швайку. Саме в цей час Швайка взнає про дар Саньки — ворожбу, і вирішує віддати його на навчання до ворожбита дідо Кудьми.
Тим часом Тишкевич обдурює Дурну Силу, що втік з полону, бере його у спільники і грабує козаків. Біля Воронівки зустрічаються Демко, діди Кібчик і Кудьма, а потім і Швайко з хлопцями. dovidka.biz.ua Дурну Силу Швайко б’є різкою, після чого Демко з дідом їдуть у плавні віддати здобич та на осуд козаків, Кудьма забирає до себе Санька, а Швайка разом з Грициком їдуть далі.
Демка козаки прощають і він з дідом залишається у плавнях, де з іншими строять першу зимову фортецю на острові від татар. Санько вчиться у Кудьми, але той дуже хворий. Коли приїжджають козаки, Швайка, Грицик, то стає відомо, що козаки відбили напад татар і тепер козаки об’єднуються з усіх земель і йдуть у дніпрові плавні.
Пан Кобильський підступно ув’язнює Швайку, але приїжджають дід Кудьма, Санько та інші козаки, напускають мару, що вони переяславський староста. Ворожбити визволяють Швайку, а Тишкевича змушують відшмагати пана Кобильського, чим зробили його ворогом для пана.
Козаки групуються біля Бобрового острова, а потім нападають тисячею на 5 тисяч татар та отримують перемогу. Але Саїд-мурза збирає нову п’ятитисячну орду і проводе бій біля Бобрового острова. Більше половини татар гине і вони відступають, але і козаків залишилось менше 400 і то майже всі поранені. Вирішують після підкріплення спуститися нижче Дніпра до острова Хортиця і зробити там нову січ, а Швайка зі своїми джурами Грициком і Саньком їдуть в степ.
Коли був живий мій прадід, він часто садив мене на коліна і розповідав про війну. Щоразу це була нова розповідь про дружбу, бойових товаришів, подвиги і військові будні. Тоді я не розумів, що війна – це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість, хоробрість.
Згодом я зрозумів, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. На війні гинуть діти, дорослі, люди похилого віку. Часом вони не мають ніякого відношення до війни, їм просто не пощастило. Не пощастило народитися в цей час і в цьому місці. Війна позбавляє людей без даху над головою, звичного життя, роботи. У період війни мирні люди не живуть, вони – виживають. Виживають, намагаючись сховатися від обстрілів і прогодуватися. Деякі змушені бігти, рятуючи своїх дітей і кидаючи все, з чого складається їхнє життя.
Військові, які захищають свій будинок, безсумнівно, заслуговують на повагу. Всі ми пам’ятаємо і знаємо про Велику Вітчизняну війну. Ми шануємо пам’ять загиблих і пишаємося героями того страшного часу. Війни в сучасному світі не менш жорстокі. Більш того, розроблені нові види зброї, здатні знищити все живе. Згодом, я впевнений, з’являться нові герої, ті, хто зараз захищає свою Батьківщину в війнах по всьому світу. Їх біографії навчатимуть на уроках історії наші нащадки і відчувати почуття гордості, що вони їх земляки.
Війна залишає за собою розруху. Розбиті бомбардуваннями будинки, вулиці, заводи, і навіть цілі міста, а слідом за ними і людські долі … Хтось не дочекався батька або сина, хтось повернувся з війни інвалідом, у кого-то зруйнований будинок. Чи замислюються про це ті, хто знає про війну лише зі сторінок підручників і військових фільмів? Думаю що ні. Хоча ніхто з нас не застрахований, що через час війна прийде і в його будинок.
На питання «Як я ставлюся до війни?» У мене є тільки одна відповідь: «Я її боюся!». І це страх не тільки за своє життя. Це страх за мою сім’ю, мою країну, за все людство.