Слова епіграфа – із Нового Завіту, належать апостолові Павлу, який писав
послання до римлян відразу після розп’яття Христа.
Любов Пономаренко – письменниця ХХ століття – продовжує переконувати
читача в тому. що треба любити своїх ворогів, а зло перемагати добром.
(Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці, що на
Чернігівщині. У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут
імені Миколи Гоголя. Працювала вчителем російської мови та літератури, в редакції
газети.
З 1987 року мешкає на Полтавщині в місті Гребінка. Працює власним
кореспондентом Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Твори письменниці друкувалися в багатьох газетах та часописах, також
друкувалися за кордоном – в Німеччині та Японії.
Автор книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (1984 р.), «Дерево облич»
(1999 р.), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (2004 р.), «Портрет жінки у профіль з
рушницею) (2005 р.).
Письменниця – лауреат літературних премій:
Міжнародної імені Олеся Гончара (2000 р.);
Всеукраїнської «Благовіст» (1998 р.);
Обласної імені Панаса Мирного (2005 р.).
- 1999 року вийшла друга збірка прозових творів під назвою «Дерево облич».
Туди і увійшов твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх
фактів. У містечку Гребінка, де письменниця зараз живе, багато будинків після
війни побудували полонені німецькі солдати. Це розповідь про одного з них.
Війна – страшне явище. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на
долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, не легша була доля дітей,
жінок, стареньких, які залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду і холоду.
Потім, коли вщухало, степи смугами через цілі повіти лежали спустошені, мовби покриті сірим смертельним попелом.
Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на півночі сніг.
Розгойдане море по всьому узбережжю викидало на пісок рештки розбитих під час шторму рибальських суденець.
З приморських степів, з Криму і навіть з далекої Кубані з'їжджалися сюди наймачі.
Після чорних бур, у погожі, переповнені сонцем дні, весняне марево текло перед ними.
Мабуть, ніде не було таких розкішних міражів, як на півдні, в безводнім степу.
З року в рік одне покоління криничан за другим топтало весняні стежки на південь.
Восени Данько має повернутись з Каховки багатирем.
В той вечір Данька садовлять на покуті, на сіні, і він перший пробує кутю.
Ріс хлопець сам, як гусеня на воді, без особливого догляду: нікому було з ним панькатись.
Збракували багачі Данька.
Через два роки видала Яресьчиха Мокрину за молодого кучера в лісництво.
Мав Цимбал свої слабості, над якими в Криничках кожному дозволено було потішатись.
Однак мав Нестір і незаперечні, як для ватажка валки, чесноти.
Отак може поталанити чоловікові!
В того повінь останній прикладок сіна потягла, іншому хату розмиває.
Наробив шелесту Псьол і цієї весни.
Несподівано розлившись уночі, позаливав у погребах картоплю та кваснину, потопив декому овець у кошарах.
Хати на низянській вулиці з біленьких стали темно-сірими; похмурими, порозкисали до стріх.
(О.Гончар. Таврія)
Слова епіграфа – із Нового Завіту, належать апостолові Павлу, який писав
послання до римлян відразу після розп’яття Христа.
Любов Пономаренко – письменниця ХХ століття – продовжує переконувати
читача в тому. що треба любити своїх ворогів, а зло перемагати добром.
(Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці, що на
Чернігівщині. У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут
імені Миколи Гоголя. Працювала вчителем російської мови та літератури, в редакції
газети.
З 1987 року мешкає на Полтавщині в місті Гребінка. Працює власним
кореспондентом Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Твори письменниці друкувалися в багатьох газетах та часописах, також
друкувалися за кордоном – в Німеччині та Японії.
Автор книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (1984 р.), «Дерево облич»
(1999 р.), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (2004 р.), «Портрет жінки у профіль з
рушницею) (2005 р.).
Письменниця – лауреат літературних премій:
Міжнародної імені Олеся Гончара (2000 р.);
Всеукраїнської «Благовіст» (1998 р.);
Обласної імені Панаса Мирного (2005 р.).
- 1999 року вийшла друга збірка прозових творів під назвою «Дерево облич».
Туди і увійшов твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх
фактів. У містечку Гребінка, де письменниця зараз живе, багато будинків після
війни побудували полонені німецькі солдати. Це розповідь про одного з них.
Війна – страшне явище. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на
долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, не легша була доля дітей,
жінок, стареньких, які залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду і холоду.
Потім, коли вщухало, степи смугами через цілі повіти лежали спустошені, мовби покриті сірим смертельним попелом.
Селяни брались лопатами відгортати піщані замети від своїх облуплених мазанок, як узимку відгортають на півночі сніг.
Розгойдане море по всьому узбережжю викидало на пісок рештки розбитих під час шторму рибальських суденець.
З приморських степів, з Криму і навіть з далекої Кубані з'їжджалися сюди наймачі.
Після чорних бур, у погожі, переповнені сонцем дні, весняне марево текло перед ними.
Мабуть, ніде не було таких розкішних міражів, як на півдні, в безводнім степу.
З року в рік одне покоління криничан за другим топтало весняні стежки на південь.
Восени Данько має повернутись з Каховки багатирем.
В той вечір Данька садовлять на покуті, на сіні, і він перший пробує кутю.
Ріс хлопець сам, як гусеня на воді, без особливого догляду: нікому було з ним панькатись.
Збракували багачі Данька.
Через два роки видала Яресьчиха Мокрину за молодого кучера в лісництво.
Мав Цимбал свої слабості, над якими в Криничках кожному дозволено було потішатись.
Однак мав Нестір і незаперечні, як для ватажка валки, чесноти.
Отак може поталанити чоловікові!
В того повінь останній прикладок сіна потягла, іншому хату розмиває.
Наробив шелесту Псьол і цієї весни.
Несподівано розлившись уночі, позаливав у погребах картоплю та кваснину, потопив декому овець у кошарах.
Хати на низянській вулиці з біленьких стали темно-сірими; похмурими, порозкисали до стріх.
(О.Гончар. Таврія)