Народна легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини. — Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь. — Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. — Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же до тобі? Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її. — Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня. Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ. вроте как так