У творчості Лесі Українки важливе місце посідає тема ролі митця і мистецтва. Цій темі присвячено декілька віршів та поема "Давня казка". Як поет Леся Українка завжди займала активну позицію в житті, тому тема поета і поезії не була для неї сторонньою. Головним героєм поеми "Давня казка" є поет, що "мав талант до віршів не позичений, а власний". Він був звичайною людиною, але його пісня "розходилась по світу стоголосою луною". До його слова прислухається молодь, бо воно давало пораду. Сенс свого життя поет вбачав у складанні віршів. Він вважав, що для його вільних дум "нема на світі ні застави, ні границі". Головне для поета — бути незалежним та поважати волю інших. Поет знав про силу поетичного Слова, яке було цінніше від усілякого багатства. Слово поста має дійову силу. Завдяки серенаді, що склав поет, лицар Бертольдо здобув прихильність коханої дони Ізідори. Під час війни, коли військо втратило вже сили, співці змогли повернути йому войовничий дух завдяки пісні, що склав поет. За мирних часів поет звеселяє рідну країну, розважає "не одну сумну родину". Коли скривджений та полюблений народ повстав проти жорстокого графа, поетове слово набуває сили зброї. За свої пісні поет не чекав ніякої нагороди: Золотих не хочу лаврів, З ними щастя не здобуду. Як я ними увінчаюсь, То поетом вже не буду. Незалежний поет не забуває "про страшні народні рани" і до останнього подиху служить народові. Таким чином, поет для Лесі Українки — активна людина, яка потрібна народові та суспільству.
Людина народжується не просто для того, щоб їсти і пити. Людина народжується, щоб творити добро і жити заради того, щоб зробити життя своїх нащадків кращим і щасливішим. Тому проблема добра хвилювала і хвилює наших співвітчизників, які завжди напружено шукають рішення цього вічного питання. А чи замислювався хтось над таким питанням: «Як часто ми робимо добро – нехай маленькі, але, інколи, дуже потрібні справи?». Більшості з нас, я впевнений, навіть на хвилину в голову не закрадалася така думка, або ж швидко втрачалася. Не кожна людина прагне жити по правді, глибоко вірячи в добро, справедливість і чесність. Але мені щиро хотілося б, щоб на Землі панував мир і доброта. Якби кожен з нас здійснював хоча б одну добру справу в день, наше життя здавалося б все більш і більш світлим. Розмірковуючи над такими філософськими питаннями, я мимоволі згадую випадок, як одного разу мені довелося до мамі, і в той момент моя до виявилася незамінною. У мене на душі стає радісно і ясно, коли я бачу і усвідомлюю, що моя праця не пропала даром. Отже, що ж такого доброго я зробив? Можливо, я не зробив нічого глобального, не зрушив гори і не врятував весь світ. Мені здається, робити добрі вчинки в ім'я всього людства, а не для когось конкретного – це марна трата часу. Якщо робити гарну справу, то краще – для реальної особистості. І, найголовніше, – ніколи не потрібно чекати чогось від інших, подяк або, ще гірше, – робити добро з корисливих спонукань. У цьому випадку всі справи будуть називатися не добром, а розрахунком! Мені хочеться процитувати дитячу пісеньку: «Якби жили всі поодинці, то давно вже на шматочки розвалилася б, напевно, вся Земля». Ми живемо в суспільстві, в якому дуже багато людей прокидаються кожного ранку, дивляться у вікно на світанок, мріють про хороше та бажають, щоб до них добре ставилися. Так от, роблячи невеликі добрі справи кожен день, ми ніколи не залишимося на самоті, бо завжди знайдуться вдячні нам люди. Згадуючи ще один свій прожитий день, я можу сказати, що я не допоміг нікому у прямому сенсі, але я впевнений, що комусь до моя привітлива посмішка, когось я підтримав словами, когось не змусив хвилюватися, бо виконував усі свої обов’язки. Сьогодні я допоміг і своїм батькам, додавши до їх відпочинку хоч декілька хвилин. Звісно, нічого героїчного я не зробив, але якщо кожен з нас буде проводити день хоча б так, як це зробив сьогодні я, наше життя з часом стане кращим і щасливішим.
