Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він, її Остап, поранений і кинутий? Соломія не відступає від своєї мети - знайти його, знайти в щоб те не стало: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: «Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога» . Але й Остап не здається, хоча і важко поранений. В цей час він намагається захистити своє життя від вовка. Для цього не обов'язково мати рушницю. Потрібні лише кілька крапель води і велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом закоханим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії сили працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги. А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб врятувати дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, щоб зважитися на такий крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошко, який прагне всюди і завжди допомагати Соломії.
Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить його паном.
У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
Намагається завести у своєму домі «дворянські порядки» (наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять; планує розвести собак і їздити на полювання; хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють; прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).
я знаю только второе)
Вона йде шукати шлях, щоб вибратися з плавнів, але відчуває, що заблукала. Де він, її Остап, поранений і кинутий? Соломія не відступає від своєї мети - знайти його, знайти в щоб те не стало: хай палають плавні, хай навіть смерть чекає за плечима. Ось вона воля до життя, воля до щастя. Тому стільки відчаю, ненависті в діях Соломії, коли вода ламає очерет: «Соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, як свого ворога» . Але й Остап не здається, хоча і важко поранений. В цей час він намагається захистити своє життя від вовка. Для цього не обов'язково мати рушницю. Потрібні лише кілька крапель води і велика воля до життя. Ця велика воля до життя і допомагає знову зустрітися двом закоханим серцям. Ця велика воля до життя надає Соломії сили працювати, щоб виходити Остапа, поставити його на ноги. А коли турецька варта забирає його, ця велика воля до життя зумовлює напад Соломії разом з Іваном Котигорошком на неї, щоб врятувати дорогу людину. Скільки потрібно мужності, героїзму, відваги, щоб зважитися на такий крок! Недарма ніби з казки приходить на сторінки оповідання Іван Котигорошко, який прагне всюди і завжди допомагати Соломії.
Объяснение:
Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші — все це в нього є. Виявляється, герою треба дворянського титулу, який, на думку Мартина, зробить його паном.
У своєму домі цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
Намагається завести у своєму домі «дворянські порядки» (наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять; планує розвести собак і їздити на полювання; хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї; намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють; прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).
Объяснение: