Головні герої: Скрудж, його сестра Фен та племінник, привид Марлей, Духи Головний герой «Різдвяна пісня в прозі» — власник торгового союзу «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загострився, щоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти. Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлей, про який він давно забув. Привид Марлей розповів, як він тепер кається і страждає від того, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Настоящого і Духом Майбутнього Різдва. Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє до йому багато чого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен. Дух Минулого Різдва схожий на дитину і має в собі джерело незгасимого, яскравого світла — можливо, це те найкраще, що є в людях у дитинстві і що вони з часом старанно прагнуть приховати. Дух Нинішнього Різдва — життєрадісний, сильний, веселий. З усіх трьох Духів він — найенергійніший і найприємніший. Можливо, тому, що це Різдво — його, і Скрудж може змінитися на краще саме нині. Дух Майбутнього Різдва — найпохмуріша постать, невизначена, мовчазна. Він має такий вигляд, очевидно, через те, що нічого приємного показати Скруджу не зможе. Смерть, зрада, радість людей через його загибель — все це вражає і разом з тим зцілює душу героя.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
я надеюсь ето то?
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/