« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
Відповідь:
може щось таке ?
« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
Пояснення:
Відповідь:
1. Невдалий день Вікентія
2. Віка мріє потрапити в минуле.
3. Оголошення Продавця чудес.
4. Знайомство з продавцем чудес у будці прийому склопосуду.
5. Вікентій потрапляє в рідне місто, але в ХІІІ ст.
6. У княжому дворі.
7. Князь призначає Вікентія Прерозумного своїм першим радником, чим викликає заздрість і лють боярів.
8. Князь просить Вікентія зробити всі ті чудові предмети, про які він так запохливо розказує.
9. Вікентій розуміє, що його знань не достатньо, що бути першим радником або принести хоч якусь користь.
10. Підліток-Линько, який служив у князя, рятує Віку від страти.
11. Радісне повернення Вікентія додому
Пояснення: