Відповідь:Шевченко написав дуже багато віршів. Та найбільше мені сподобався вірш «Садок вишневий коло хати». Вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . Написаний попри всі заборони писати у 1847 році в С.-Петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю.
Цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
Словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. Не забувати українські звичаї. Коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом .
Від вірша віє спокоєм і впевненістю . Ми уявляємо собі той вечір, чарівний спів солов’я, задушевні українські пісні дівчат, що линуть у вечірній тиші. Вірш коротенький, але в ньому дуже точно переданий колорит саме українського села:
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Ось чому мені подобається вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати».
Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього "дитина... вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне..." Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке — людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до свого гурту, бо він був для них "виродком", байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника".
Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною — все це формує характер Чіпки як шукача правди.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.
Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір'ю жив "по-людськи". Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.
Відповідь:Шевченко написав дуже багато віршів. Та найбільше мені сподобався вірш «Садок вишневий коло хати». Вірш був створений у важких умовах, коли поет був у казематі . Написаний попри всі заборони писати у 1847 році в С.-Петербурзі, коли думки автора линули далеко до рідного краю.
Цей вірш припав мені до душі тим, з якою влучністю у ньому розповідається читачу про працьовитий народ, з яким трепетом розкривається краса рідної землі:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
Словами «сім’я, вечеря коло хати » автор закликає шанувати батьків , яких йому дуже не вистачало. Не забувати українські звичаї. Коли читаємо рядки вірша, можемо відчути ту затишну атмосферу і велику силу родини, коли всі збираються разом за столом .
Від вірша віє спокоєм і впевненістю . Ми уявляємо собі той вечір, чарівний спів солов’я, задушевні українські пісні дівчат, що линуть у вечірній тиші. Вірш коротенький, але в ньому дуже точно переданий колорит саме українського села:
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
Ось чому мені подобається вірш Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати».
Пояснення:
Людина народжується для щастя. Та не судилося щастя Чіпці, головному героєві роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Доля була жорстокою до Чіпки від самого народження, хоч з нього "дитина... вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне..." Син обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, хлопець змалку відчув, що це таке — людська несправедливість. У селі цуралися не тільки Мотрі та її старої матері. Гріх, безневинно скоєний Мотрею, довелося спокутувати її синові. Діти знущалися з Чіпки, не приймали до свого гурту, бо він був для них "виродком", байстрюком. І зростав хлопець невеселим, вовчкуватим, тихим. Уже в дитинстві, коли його за упертість прогнав багатий козак Бородай, Чіпка "поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділяла людей на хазяїна й робітника".
Болюче відчуття соціальної несправедливості з часом все більше й більше поглиблюється. Розповіді діда Уласа про кріпосницьку неволю, про нещасливу долю батька, селянський протест проти вимог пана примусили селян, звільнених реформою 1861 року з кріпацтва, працювати на нього ще два роки, інші факти зневажання людини людиною — все це формує характер Чіпки як шукача правди.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Таким самим суперечливим є внутрішній світ героя: добре, гуманне в ньому переплітається з недобрим, жорстоким.
Довго й марно намагається Чіпка зробити все, щоб і він з матір'ю жив "по-людськи". Не покладаючи рук працює на тому клаптику землі, що дістався йому у спадок, виношує у своєму серці мрію про щасливе заможне сімейне життя.