Доля Григорія Сковороди мене не просто зацікавила, а вразила. І дивлячись на зображення чоловіка в довгому строгому вбранні, я все намагалась уявити собі його життя й хоч трішечки зрозуміти його душу, звертаючись по до до відомостей із біографії Сковороди та до його творів, зокрема до афоризмів.Народився він у сім’ї малоземельного козака, з дитинства виявив гострий розум. Цікавився науками й музикою, вчився, а потім вирушив за кордон — пізнавати світ. Збагачений досвідом, повернувся на Батьківщину й зайнявся педагогічною діяльністю. Сковорода був незвичайним учителем. Мандрував пішки містами й селами й в живих розмовах учив людей. І де б не з’являвся цей дивний учитель, відразу збирались навколо нього люди і слухали його мудрі слова. Так і виникає перед моїми очима картина: сидить на камені при дорозі чоловік у простій селянській свиті, розповідає щось, і розуміють його слухачі, що «з усіх утрат втрата часу найтяжча», «нерозумно ви те, чого сам можеш досягти», «ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись значить не жити, а бути мертвим…»А він жив. Дивним, незбагненим було його життя, але сповненим любові до людей, до природи, до щирих друзів. «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю» — зазначав мандрівний філософ.Не став «стовпом церкви і окрасою манастиря», відхилив милостиву пропозицію цариці переселитися до Петербурга, обравши вільне життя. Нехай з торбою за плечима, нехай без власного житла, але вільне. І знову я намагаюсь зрозуміти філософа: чому тікав від світу, чому так боявся втратити свою внутрішню свободу, відкривши комусь душу? Чому, перебуваючи серед людей, усе ж залишався самотнім?Вразило мене не тільки життя, а й смерть Сковороди. Філософ викопав власноруч собі могилу, ліг на лаві й спочив навіки. Нам залишились тільки його рукописи і все те ж питання: «Ким був Григорій Сковорода? »«Світ ловив мене, та не спіймав», — написано на могилі філософа. Дійсно, не спіймав. Сковорода, який вважав волю найбільшою цінністю на світі, вільним залишився назавжди.
