Єлисаветградський театр у якому 27 жовтня 1882 р. відбулась перша вистава «товариства українських артистів під орудою м. л. кропивницького»[1]. нині кіровоградський український музично-драматичний театр троїцький народний будинок у якому з 1907 року діяв перший український стаціонарний театр. нині — київський театр оперети театр корифеїв — перший професійний український театр. його було відкрито 1882 року в єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. засновником театру був марко лукич кропивницький, що володів усіма театральними професіями. після нього найдіяльнішим був микола карпович садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. із театром корифеїв також пов'язані імена марії заньковецької, панаса саксаганського. стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру.
Тема «Климко»: зображення тяжких поневірянь Климка у часи фашистської окупації рідного краю. Ідея «Климко»: прокляття війни, уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості. Основна думка: маленькі громадяни нашої країни — діти війни — виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги. Жанр «Климко»: повість автобіографічної трилогії. Особливості повісті «Климко» У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим. Це дозволяє читачеві більше дізнатися про життя хлопця, про його радості і страждання, зрозуміти його характер, поведінку, вчинки.