Коротко текст своїми словами: спершу йде опис країни Сльозолий, царя Плаксія і його сім"ї (трьох доньок і трьох синів), а та кож його грізної гвардії, яка хапала і карала кожного, хто сміється.
Подія. Цар Плаксій повелів, щоб усі діти в країні постійно плакали, а того, хто засміється буде покарано- того цар з"їсть.
Далі йде опис дядька Лоскотона, який був дуже добрий і в будь-яку погоду кожного вечора приходив до малечі, щоб розвеселити їх. Але ні цар, ні його сини Плаксуни не любили Лоскотона, тому заборонили лоскоти. За дядьком Лоскотоном полювали по всій країні царські охоронці.
Подія. Цар Плаксій обіцяє, тому, хто спіймає Лоскотона, віддати за дружину будь-яку із своїх трох доньок. "Завзяті сльозівці" шукають Лоскотона по всій країні, але люди переховують його. Але капітан Макака, який дуже хотів бути царським зятем, всю зиму шукав Лоскотона і таки знайшов його та зв"язав сплячого.
Подія. Лоскотона кидають до в"язниці, а цар Плаксій гучно святкує весілля капітана Макаки та доньки Плаксія - Нудоти.
Подія. Поки у палаці гуде весілля, охоронці Лоскотона напились і поснули. Цим скористалися прості люди, які рознесли в"язницю і звільнили Лоскотона.
Подія. Лоскотон йде до палацу. Там він залоскотав царя Плаксія до смерті. Сини і доньки Плаксія втекли з країни, його слуги стали п"явками у річці, капітан Макака з"їв себе із переляку.
Лоскотон звільнивши країну від Плаксія і його сім"ї і досі ходить по країні, даруючи дітям радість і сміх.
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
Відповідь:
Коротко текст своїми словами: спершу йде опис країни Сльозолий, царя Плаксія і його сім"ї (трьох доньок і трьох синів), а та кож його грізної гвардії, яка хапала і карала кожного, хто сміється.
Подія. Цар Плаксій повелів, щоб усі діти в країні постійно плакали, а того, хто засміється буде покарано- того цар з"їсть.
Далі йде опис дядька Лоскотона, який був дуже добрий і в будь-яку погоду кожного вечора приходив до малечі, щоб розвеселити їх. Але ні цар, ні його сини Плаксуни не любили Лоскотона, тому заборонили лоскоти. За дядьком Лоскотоном полювали по всій країні царські охоронці.
Подія. Цар Плаксій обіцяє, тому, хто спіймає Лоскотона, віддати за дружину будь-яку із своїх трох доньок. "Завзяті сльозівці" шукають Лоскотона по всій країні, але люди переховують його. Але капітан Макака, який дуже хотів бути царським зятем, всю зиму шукав Лоскотона і таки знайшов його та зв"язав сплячого.
Подія. Лоскотона кидають до в"язниці, а цар Плаксій гучно святкує весілля капітана Макаки та доньки Плаксія - Нудоти.
Подія. Поки у палаці гуде весілля, охоронці Лоскотона напились і поснули. Цим скористалися прості люди, які рознесли в"язницю і звільнили Лоскотона.
Подія. Лоскотон йде до палацу. Там він залоскотав царя Плаксія до смерті. Сини і доньки Плаксія втекли з країни, його слуги стали п"явками у річці, капітан Макака з"їв себе із переляку.
Лоскотон звільнивши країну від Плаксія і його сім"ї і досі ходить по країні, даруючи дітям радість і сміх.
Пояснення:
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.