Охарактеризувати Грицька з твору П. Мирного "Хіба ревуть воли..." можна так:
Головному герою твору Чіпці протиставляється образ Грицька. Хлопець був ровесником Чіпки, діти разом росли та грались: «Підлітки пасли худобу, а коли було нічого робити, видирали горобенят із гнізд, відкручували їм голови, а тільця розбивали ґерлиґами». Грицько дуже любив труд, мав у житті певні мрії, вподобання та мету: «Пішов він на заробітки в чужі краї, брався за будь-яку найтяжчу роботу, спав на голій землі, їв на ходу, але настав час, коли він з грошима повернувся додому, купив нову хату, землю». Проте гордовито став ставитися до інших хлопець після того, як заробив грошей: «Став на людей поглядати звисока: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мріяв посвататись Грицько до багатої жінки, проте закохався у «сусідню наймичку — веселу, моторну, працьовиту дівчину Христю». Жило подружжя дуже щасливо: «Ні лайки, ні сварки не чула їх простора, світла хата. Матері радили своїм дітям брати з них приклад». Грицько – мужній і працьовитий селянин, який на перше місце у своєму житті ставить сім’ю та родинний затишок.
Половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове Євшан-зілля. Українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір. Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.
Головному герою твору Чіпці протиставляється образ Грицька. Хлопець був ровесником Чіпки, діти разом росли та грались: «Підлітки пасли худобу, а коли було нічого робити, видирали горобенят із гнізд, відкручували їм голови, а тільця розбивали ґерлиґами». Грицько дуже любив труд, мав у житті певні мрії, вподобання та мету: «Пішов він на заробітки в чужі краї, брався за будь-яку найтяжчу роботу, спав на голій землі, їв на ходу, але настав час, коли він з грошима повернувся додому, купив нову хату, землю». Проте гордовито став ставитися до інших хлопець після того, як заробив грошей: «Став на людей поглядати звисока: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда».
Мріяв посвататись Грицько до багатої жінки, проте закохався у «сусідню наймичку — веселу, моторну, працьовиту дівчину Христю». Жило подружжя дуже щасливо: «Ні лайки, ні сварки не чула їх простора, світла хата. Матері радили своїм дітям брати з них приклад». Грицько – мужній і працьовитий селянин, який на перше місце у своєму житті ставить сім’ю та родинний затишок.
Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопису про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, М. Вороний створив цілком оригінальний художній твір.
Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Києві. За гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. Але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова!) не справляють враження на сина половецького хана.