На що ми здатни заради найважливишого почуття- кохання Художній твір вважається історичним, якщо автор правильно відображає тогочасну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено в романі "Маруся Чурай". Поетеса не тільки описує обікрадену й поганьблену Україну середини XVII століття, а й подає зразки духовного буття народу.
Вперше ми зустрічаємося з Марусею Чурай на суді. Зник біль, нема страху! За що судять Марусю? Чому дівчина повинна вмерти?
Було кохання, дивне й чаруюче, воно охопило душу дівчини відразу, як тільки в її життя ввійшов Гриць Бобренко. Маруся мріє про щасливе подружнє життя, де є людські радощі й упевненість, є духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття. Подружня вірність для Марусі рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокої пошани до культури, до норм моралі. Тому зрада Гриця стає для неї крахом, він перекреслив усі мрії та бажання дівчини, завдав їй нестерпного болю. Гриць помирає для Марусі і як коханий, і як громадянин.
Щоб урятуватися від нестерпного болю, приготувала Маруся Чурай собі гіркий келих трунку. Як на гріх, Гриць сам мимохіть випиває цю отруту. Сам покарав себе за зраду, а може, Бог виніс йому такий вирок. Як відомо, за все в житті треба платити — ось він і заплатив,
Єдина думка мучить Марусю: хороший, ласкавий, вірний Гриць, чому ж зрадив? Відповідь на це питання приходить зі слів дядька Якима Шибилиста, який по-своєму, але дуже точно пояснює роздвоєність парубка:
Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні.
Це як, скажімо, вірувати в Бога
і продавати душу сатані.
Іде суд, який має вирішити: чи винна Маруся, чи ні у смерті Гриця Бобренка? Його немає серед живих, але він є у центрі загальної уваги як причина конфлікту. Свідки на суді по-різному малюють внутрішній портрет Гриця, але всі сходяться до єдиної думки:
Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
Що щось в душі двоїлося йому.
Отже, ми бачимо, що причиною трагедії став сам Гриць, який ніяк не міг вирішити, до якого берега пристати. Він — непевний у поглядах, запопадливий перед багатством Галі Вишняківни. Його роздвоєність і зрада ятрили серце Марусі, а ще більше обпалювали душу слова коханого:
Він говорив, і відбувалось диво.
Він зраду якось так перетворив,
так говорив беззахисно й правдиво,
неначе він про подвиг говорив.
Так, Грицько і Маруся на все в житті дивились абсолютно по-різному. Маруся — цілісна натура, яка не приймає роздвоєності, не допускає зради, яка кохає Грицька і тоді, коли він приходить переможцем з війни, і тоді, коли він виявляється зрадником. Але не може пробачити коханому, бо втратить саму себе. Гриць же намагається поєднати в житті протилежні речі, "пісні й достаток".
Марусю лікували пісні, які служили народові, бо історія країни складається з мільйонів людських доль: щасливих, трагічних, талановитих, пересічних.
Хоча отруйний келих і оминув Марусю, доля піднесла ще один келих гіркоти, який фізично й не рятує вже хвору на сухоти дівчину, але оживляє її душу.
Скасована угода про перемир'я зі шляхтою, Україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з Марусиними піснями вирушає у похід Полтавський козацький полк, знову летить у світ чаруючий голос поетеси:
Художній твір вважається історичним, якщо автор правильно відображає тогочасну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено в романі "Маруся Чурай". Поетеса не тільки описує обікрадену й поганьблену Україну середини XVII століття, а й подає зразки духовного буття народу.
Вперше ми зустрічаємося з Марусею Чурай на суді. Зник біль, нема страху! За що судять Марусю? Чому дівчина повинна вмерти?
Було кохання, дивне й чаруюче, воно охопило душу дівчини відразу, як тільки в її життя ввійшов Гриць Бобренко. Маруся мріє про щасливе подружнє життя, де є людські радощі й упевненість, є духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття. Подружня вірність для Марусі рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокої пошани до культури, до норм моралі. Тому зрада Гриця стає для неї крахом, він перекреслив усі мрії та бажання дівчини, завдав їй нестерпного болю. Гриць помирає для Марусі і як коханий, і як громадянин.
Щоб урятуватися від нестерпного болю, приготувала Маруся Чурай собі гіркий келих трунку. Як на гріх, Гриць сам мимохіть випиває цю отруту. Сам покарав себе за зраду, а може, Бог виніс йому такий вирок. Як відомо, за все в житті треба платити — ось він і заплатив,
Єдина думка мучить Марусю: хороший, ласкавий, вірний Гриць, чому ж зрадив? Відповідь на це питання приходить зі слів дядька Якима Шибилиста, який по-своєму, але дуже точно пояснює роздвоєність парубка:
Від того кидавсь берега до того.
Любив достаток і любив пісні.
Це як, скажімо, вірувати в Бога
і продавати душу сатані.
Іде суд, який має вирішити: чи винна Маруся, чи ні у смерті Гриця Бобренка? Його немає серед живих, але він є у центрі загальної уваги як причина конфлікту. Свідки на суді по-різному малюють внутрішній портрет Гриця, але всі сходяться до єдиної думки:
Грицько ж, він міряв не тією міркою.
В житті шукав дорогу не пряму.
Він народився під такою зіркою,
Що щось в душі двоїлося йому.
Отже, ми бачимо, що причиною трагедії став сам Гриць, який ніяк не міг вирішити, до якого берега пристати. Він — непевний у поглядах, запопадливий перед багатством Галі Вишняківни. Його роздвоєність і зрада ятрили серце Марусі, а ще більше обпалювали душу слова коханого:
Він говорив, і відбувалось диво.
Він зраду якось так перетворив,
так говорив беззахисно й правдиво,
неначе він про подвиг говорив.
Так, Грицько і Маруся на все в житті дивились абсолютно по-різному. Маруся — цілісна натура, яка не приймає роздвоєності, не допускає зради, яка кохає Грицька і тоді, коли він приходить переможцем з війни, і тоді, коли він виявляється зрадником. Але не може пробачити коханому, бо втратить саму себе. Гриць же намагається поєднати в житті протилежні речі, "пісні й достаток".
Марусю лікували пісні, які служили народові, бо історія країни складається з мільйонів людських доль: щасливих, трагічних, талановитих, пересічних.
Хоча отруйний келих і оминув Марусю, доля піднесла ще один келих гіркоти, який фізично й не рятує вже хвору на сухоти дівчину, але оживляє її душу.
Скасована угода про перемир'я зі шляхтою, Україна знову загорілася визвольним вогнем, знову з Марусиними піснями вирушає у похід Полтавський козацький полк, знову летить у світ чаруючий голос поетеси:
Цвіте земля, задивлена в свободу.
Аж навіть жити хочеться мені.