Є на Поділлі містина згідно якої не знайдеш у цілій країні. Тут уже багато століть стоїть на кам'яному пів острові древнє місто Кам'янець Подільський. Кам'янцю випала довга та бурхлива історія. Цей важливий, оборонний вузол, входив до складу кількох держав: Монголо татарської орди, великого князівства литовського, Польської борони, Туреччини, Росії та радянського союзу СРСР. Попри це місто Коду(не знаю чи правильно) завжди залишалося Українським. Звичайно ж найбільшим кладливим(‍♀️) Кам'янця була Українська та Польська культура, адже місто виросло на межі заселення двох народів . За Польщею Кам'янець був місцем ув'язнення багатьох українських патріотів. Зокрема у фортеці приймали незламні густини(‍♀️) Кармалюка. З цим епізодом в історії міста пов'язана цікава місцева легенда, кажуть коли Кармалюка везли до фортеці, його побачила молоденька Польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його. І от, піднявшись одного дня на сорока метровий мінарет, панянка вистрілила з лука в те вікно папської вежі, де як вона знала вам знаходитися князь. До стріли крім записки досить палкого змісту, було прикріплено згорнуту кульку, довгу та міцну Турецьку шайбу. Кажуть що Кармалюкові вдалося втекти з фортеці, саме завдяки цьому подарунку. Бачить Кам'янець і гострі козацькі шаблюки Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Івана Богуна, Петра Дорошенка. Кілька днів, пробув у Кам'янці в 1846 році Тарас Шевченко мандруючи Україною за завданнями археографічної комісії. Майже 8 місяців у часи безвольних змагань невеликий Кам'янець був тимчасовою столицею Української республіки.Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Туристичний потенціал міста на Камені, багатить. Його складає розкішна навколишня природа, надзвичайно мальовничий каньйон річки Смотич, три кілометрова сталактитова печера Атлантида поблизу Кам'янця, архітектурі ансамблі, і звичайно сама стара фортеця. Що ж до фортеці, яка давно стала візитівкою Кам'янця, то аналогу їй Україні немає. Туристична цінність цієї пам'ятки останнім часом стрімком зростає, разом із поширенням серед європейської молоді ретро моди, на середньовічної лицарської культури ​

Батьківщина – це найдорожче, що є у людини. Не даремно вона співзвучна слову «батьки». Для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. Моя Батьківщина – це Україна. Я вважаю її найкращою країною у світі. Бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. Я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.Взимку моя Україна вкривається білим пухнастим снігом. Річки замерзають. Зима — єдина пора року, коли я з друзями можу пограти у сніжки. Холодно. Червоніють щоки, а з неба на мої долоні падають сніжинки…Я люблю українську весну, буйну, неповторну. Це — квітучі сади з хрущами та бджолами, це перелітні птахи, які повертаються з теплих країн, це – їжаки, ховрашки, які просинаються після зимової сплячки, це – перші проліски у лісах, це — травневі духмяні конвалії, це – веселі струмки, які біжать і піняться, змивають залишки брудного снігу та впадають у повноводний Дністер.Я люблю свій край за тепле літо із зухвалими горобцями, які нахабно гуркотять на підвіконні, з тополиним пухом, якому радієш тільки перший день, пухом, який вкриває землю, потрапляє в очі та ніс, заважає вільно дихати.Люблю річку Дністер з її мальовничими берегами, увінчаними вербами. З її оптимістами-рибалками, які можуть просидіти майже весь день за ловлею окунів. Люблю суницю на лісовій галявинці, коли не звертаєш увагу на укуси комах і радієш кожній ягідці, люблю за важке колосся стиглої пшениці на жовтіючих ланах. Люблю за тріскотню цвіркунів, за щебетання жайворонків, курликання лелек.Люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. Мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. Люблю палити вогонь і смажити шашлики. На сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися до неминучих холодів. У моїй Україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.Я пишаюся тим, що живу в країні з такою багатою історією. Україна пройшла тисячолітній шлях – від часів могутньої Київської Русі до сучасної незалежної країни. Нашим пращурам неодноразово доводилось відбивати загарбників та захищати рідні оселі від чужинців.Вірю що зникнуть ненависть, несправедливість, жорстокість і безсердечність. Запанує щастя і добробут під блакитним безхмарним небом. Серед безкрайнього золотого поля Українці забудуть про нестатки, безробіття, платне навчання.Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з’їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Новозеландію. Із задоволенням подорожувала б. Можливо, де-небудь я б затрималася, а десь — ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я би повернулася додому, до своєї України. Тут усе моє життя. Іншої батьківщини мені не треба

Назва: «Поломінний день»

Автор: О. Теліга.

Рід: лірика.

Вид: громадянська.

Тема: розповідь про долю та життя рідної країни письменниці.

Ідея:  державне самоствердження країни.

Художні засоби:

Порівняння: день мерехтить, як пломінь; мов прапор в сонці; мов невтомний сокіл; підхопить, мов піщину.

Епітети:  день прозорий, рухливий натовп, найгостріше слово, запального квітня, на  землі байдужо-непривітній, далечінь безкраю,

Метафори: душа горить,  застиглі і покірні води.

Оклики ритор.: і тому росте, росте прокляття!