Тема весняного пробудження розробляється й у вірші “Гримить”. Структурна новизна його в тому, що картини природи й суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за до паралелізму. Дві п’ятирядкові строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова “гримить”, яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну єдність мажорним настроєм. Провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п’ятого і шостого рядків: летить - гримить, обновить - гримить.У цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. В першій строфі – ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво: Мабуть, благодатная хвиля надходить... Мільйони чекають щасливої зміни, Ті хмари – плідної будущини тіни, Що людськість, мов красна весна, обновить... Гримить! На змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання І.Франка 80-х рр. Слуховий образ “Гримить” у другій строфі набирає мастштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій Європі.)))
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливості
ця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).
суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за до паралелізму. Дві п’ятирядкові
строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова “гримить”, яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну
єдність мажорним настроєм. Провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним
ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п’ятого і шостого
рядків: летить - гримить, обновить - гримить.У цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. В першій строфі –
ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво:
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари – плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Гримить!
На змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання І.Франка 80-х рр. Слуховий образ “Гримить” у
другій строфі набирає мастштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій Європі.)))
трагікомедія«мартин боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. цим твором іван карпенко-карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві. в основі сюжету — справжній факт: багаторічне клопотання батька драматурга карпа з метою документально відновити втрачене предками дворянство. цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «згадую борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали? ! »
жанрові й стильові особливостіця позиція і. карпенка-карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «ревізорі» м. гоголя: «над чим смієтесь? над собою смієтесь». саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору і. карпенка-карого. звідси й жанрова особливість цієї п’єси — трагікомедія.
сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії мольєра «міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени з життя заможного хлібороба мартина борулі, який домагається втрачених дворянських прав. щоправда, у мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в карпенка-карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. у цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («міщанин-шляхтич») і реалізму («мартин боруля»).