актуальність дослідження. на початку 1990-х років завдяки змінам у суспільно-політичній сфері сучасне літературознавство позбулося ідеологічних тенет і отримало можливість звернутись до раніше не досліджених постатей української літератури хх століття.
саме у творах, виданих поза межами україни й срср, можна було знайти відповіді на болючі питання доби, ознайомитися через них з новітніми науковими і мистецькими тенденціями європи, які тоді активно засвоювалися літературою. це сприяло посиленню інтелектуальної складової багатьох творів українських письменників. художнє слово виконувало одночасно не лише естетичну, але й науково-критичну функцію, що відображає філософська проза того періоду, а особливо практика інтелектуального роману – жанру, який активно використовувався вітчизняними митцями, зокрема й в. домонтовичем.
інтерес до художньої спадщини віктора домонтовича зумовив появу в українському літературознавстві низки ґрунтовних розвідок: статті в. агеєвої, с. павличко, дисертаційні праці т. белімової, м. гірняк, н. мариненко, о. боярчук, о. наумової, і. василішина, ю. романюка, м. васьківа та інших. у переважній більшості названих робіт досліджуються жанрові модифікації, особливості композиції, проблематика, образна система творів віктора домонтовича, тоді як цілісного аналізу з точки зору сюжетно-композиційної єдності твору немає. з огляду на це актуальною є проблема виявлення та опис композиційних елементів, позасюжетних елементів, їх взаємозумовленість і залежність, а також визначну роль позасюжетних елементів в контексті інтелектуальної прози в. домонтовича.
об’єкт дослідження – роман в. домонтовича «дівчина з ведмедиком».
предмет дослідження – сюжет і композиція твору, їх взаємозв’язок, і більш детально – позасюжетні елементи (вставні елементи, філософські і авторські відступи тощо), їх роль у визначенні сюжетно-композиційної специфіки романів.
мета роботи полягає у комплексному осмисленні і детальному аналізі сюжетно-композиційних особливостей інтелектуальної прози (роману «дівчина з ведмедиком») в. домонтовича.
відповідно до мети висунуто такі завдання: ознайомитися і опрацювати роботи літературознавців і філософів з теми дослідження; визначити, на основі якої теоретичної бази буде здійснюватись аналіз сюжету і композиції романа; висвітлити питання про взаємозумовленість сюжету і композиції; з'ясувати сюжетні і композиційні особливості зазначеного твору; оцінити значення і окреслити функції позасюжетих елементів.
специфіка об’єкта дослідження і поставлені завдання зумовили застосування різних методів: герменевтичний передбачає тлумачення тексту у філософському, психологічному та психоаналітичному контекстах; культурно-історичний, спрямований на дослідження ідейно-образної системи; порівняльно-історичний використовується для характеристики традицій і новаторства у художніх текстах письменника.
теоретико-методологічна база роботи – праці літературознавців і критиків: о ткаченка,о. галича, о. єсина, ю. коваліва, в. кожинова, в. лесина, ф. лосева, н. тамарченко в теоретичній частині; в. агеєвої, т. белімової, о. боярчук, м. гірняк, с. павличко, в. корпусової, н. мариненко, ю. шереха та інших – у плані вивчення інтелектуальної прози початку хх століття, а саме творчості в. домонтовича в різних аспектах.
практичне значення дослідження полягає в можливості використання її матеріалів у лекційних та семінарських заняттях, розроблення спецкурсів, при написанні наукових літературознавчих досліджень з історії українського письменства першої половини хх століття.
Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.
Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.
Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.
Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.
Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".
Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"
Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:
Дивіться, люди, по мені,
Устануть інші в пломені.
Ставайте й ви в трудні походи,
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою.
У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.
Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.
ответ:
вступ
актуальність дослідження. на початку 1990-х років завдяки змінам у суспільно-політичній сфері сучасне літературознавство позбулося ідеологічних тенет і отримало можливість звернутись до раніше не досліджених постатей української літератури хх століття.
саме у творах, виданих поза межами україни й срср, можна було знайти відповіді на болючі питання доби, ознайомитися через них з новітніми науковими і мистецькими тенденціями європи, які тоді активно засвоювалися літературою. це сприяло посиленню інтелектуальної складової багатьох творів українських письменників. художнє слово виконувало одночасно не лише естетичну, але й науково-критичну функцію, що відображає філософська проза того періоду, а особливо практика інтелектуального роману – жанру, який активно використовувався вітчизняними митцями, зокрема й в. домонтовичем.
інтерес до художньої спадщини віктора домонтовича зумовив появу в українському літературознавстві низки ґрунтовних розвідок: статті в. агеєвої, с. павличко, дисертаційні праці т. белімової, м. гірняк, н. мариненко, о. боярчук, о. наумової, і. василішина, ю. романюка, м. васьківа та інших. у переважній більшості названих робіт досліджуються жанрові модифікації, особливості композиції, проблематика, образна система творів віктора домонтовича, тоді як цілісного аналізу з точки зору сюжетно-композиційної єдності твору немає. з огляду на це актуальною є проблема виявлення та опис композиційних елементів, позасюжетних елементів, їх взаємозумовленість і залежність, а також визначну роль позасюжетних елементів в контексті інтелектуальної прози в. домонтовича.
об’єкт дослідження – роман в. домонтовича «дівчина з ведмедиком».
предмет дослідження – сюжет і композиція твору, їх взаємозв’язок, і більш детально – позасюжетні елементи (вставні елементи, філософські і авторські відступи тощо), їх роль у визначенні сюжетно-композиційної специфіки романів.
мета роботи полягає у комплексному осмисленні і детальному аналізі сюжетно-композиційних особливостей інтелектуальної прози (роману «дівчина з ведмедиком») в. домонтовича.
відповідно до мети висунуто такі завдання: ознайомитися і опрацювати роботи літературознавців і філософів з теми дослідження; визначити, на основі якої теоретичної бази буде здійснюватись аналіз сюжету і композиції романа; висвітлити питання про взаємозумовленість сюжету і композиції; з'ясувати сюжетні і композиційні особливості зазначеного твору; оцінити значення і окреслити функції позасюжетих елементів.
специфіка об’єкта дослідження і поставлені завдання зумовили застосування різних методів: герменевтичний передбачає тлумачення тексту у філософському, психологічному та психоаналітичному контекстах; культурно-історичний, спрямований на дослідження ідейно-образної системи; порівняльно-історичний використовується для характеристики традицій і новаторства у художніх текстах письменника.
теоретико-методологічна база роботи – праці літературознавців і критиків: о ткаченка,о. галича, о. єсина, ю. коваліва, в. кожинова, в. лесина, ф. лосева, н. тамарченко в теоретичній частині; в. агеєвої, т. белімової, о. боярчук, м. гірняк, с. павличко, в. корпусової, н. мариненко, ю. шереха та інших – у плані вивчення інтелектуальної прози початку хх століття, а саме творчості в. домонтовича в різних аспектах.
практичне значення дослідження полягає в можливості використання її матеріалів у лекційних та семінарських заняттях, розроблення спецкурсів, при написанні наукових літературознавчих досліджень з історії українського письменства першої половини хх століття.
Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.
Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Байрон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "Брати мої, нащадки Прометея". Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема "Кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.
Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.
Задум поеми "Прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.
Поема "Прометей" — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому до забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "Кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея протистояти богам. Навіть уві сні вони бачать "Прометея зоряні очі".
Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: "Стріляй! Розвідник я! Солдат!"
Андрій Малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:
Дивіться, люди, по мені,
Устануть інші в пломені.
Ставайте й ви в трудні походи,
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою.
У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.
Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.