На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.
Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.
Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.
Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.
На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.
Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.
Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.
Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.