Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
1. Василь–Костянтин Острозький. З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.
2. Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
3. Агатангел Кримський. Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року Агатангел Кримський працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.
4. Володимир Антонович. Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).
Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
Объяснение:
1. Василь–Костянтин Острозький. З його ініціативи було створено у 1576 р. (1578 р.) Острозьку академію. Викладалися в ній «сім вільних наук» – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. То була перша в Україні «слов’яно-греко-латинська» школа.
2. Павло Чубинський. Співпрацював у журналі «Основа» та Київській громаді. 1863 р. опублікував вірш «Ще не вмерла Україна» (мотив твору взятий з польської мазурки «Єще Польска нє зґінела» та з пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу»), який згодом стане гімном. У 1873 р. – управитель справами Південно-Західного відділу географічного Російського товариства, після закриття якого (Емський указ 1876 р.) Чубинського заарештовано і вислано з України.
3. Агатангел Кримський. Один із найвизначніших світових дослідників Сходу, письменник. Збірка його поезій «Пальмове гілля» містить оригінальні вірші дослідника та переклади арабських поезій українською мовою (знав близько 60 мов). Із 1918 року Агатангел Кримський працював секретарем Всеукраїнської Академії Наук. Залишив по собі унікальні мовознавчі дослідження: «Українська граматика», «Нариси з історії української мови». У 1941 році постановою Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) Кримського оголосили «ворогом народу». В ув’язненні вчений помер.
4. Володимир Антонович. Представник руху «хлопоманів» (на сторінках журналу «Основа» (1861–1862 рр.) опублікував статтю під заголовком «Моя сповідь», у якій закликав поляків, повернутися до українського народу, якого колись зреклися їхні предки). голова Історичного товариства Нестора Літописця (1881 р.). Автор історичних праць. Один з ініціаторів угоди галицьких народовців з польсько-австрійськими політичними колами, що дістала назву «нова ера» (1892 р.).
Объяснение: