«МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ…» АНАЛІЗ Аналіз вірша «Мені однаково, чи буду…» — тема, ідея, віршовий розмір, жанр, художні засоби та інші питання розкриті в цій статті. «Мені однаково» — вірш Тараса Шевченка, написаний 17-19 травня 1847 у Санкт-Петербурзі і входить до циклу «В казематі». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять. Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні». Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду». Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять… Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців. Історія написання «Мені однаково, чи буду…» Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію «Мені однаково, чи буду…», тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у роботі Кирило-Мефодіївського братства дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинили появу вірша «Мені однаково, чи буду…». Дана поезія написана під час перебування письменника в казематі у 1847 р.
Образ Руської землі в «Слові про похід Ігорів » — територія від Новгорода до Тмутаракані, від Дунаю до Волги. Неосяжні землі автор ніби оглядає з висоти пташиного польоту, відчуває її як живий організм. Образ Руської землі «Слово про похід Ігорів» Поняття «Руська земля» вжито в «Слові…» 20 разів. Смисловий контекст його вживання у творі свідчить про те, що автор мав на увазі не тільки південну Русь, а всю сукупність східнослов’янських земель, територію давньоруської народності, весь державний простір Київської Русі. Згадуючи події в різних князівствах Київської Русі, письменник створює конкретно- чуттєвий образ Руської землі, оживлює його яскравими картинками природи, хліборобської праці, згадками багатьох географічних назв. Ми бачимо великі і малі річки, що течуть по неосяжних руських просторах (Волга, Дунай, Донець, Дніпро, Сула, Рось, Немига, Стучна), перед нами постають численні руські міста, серед яких особливо виділяється Київ як єдиний центр Руської землі, навколо якого повинні бути об’єднані всі руські сили для боротьби з підступними і жорстокими половцями. «Русь земля для «Слова…» — це, звичайно, не тільки «земля» у власному значенні цього вислову, не тільки руська природа, руські міста, це в першу чергу народ, що її населяє», — відзначає Д. С. Лихачов. Авторові «Слова…» дорога і мила Руська земля, люди, які живуть на цій землі і створюють її могутність, хоч страждають і зазнають багато зла і горя від князівських усобиць і половецьких нападів. Він добре знав життя і прагнення простого люду, хліборобів-ратаїв і був виразником загальнонародних інтересів і поглядів. Крім того, автор «Слова…» задумується і над історичною долею Руської землі. Він охоплює події руського життя за півтораста років і веде свою розповідь, «свывая славы оба полы сего времени», тобто переходячи від сучасності до історії, зіставляючи минулий час з теперішнім, що допомагає йому глибше і виразніше висловити основну ідею твору. Отже, Руська земля — основний художній образ «Слова…». Завдяки своєму широкому ідейно-художньому світогляду, автор зумів у цьому образі охопити і подати, по суті, всю велику Русь як єдине ціле у просторі і часі. Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 8 клас
Ну как если нет я могу дописать что надо
Образ Руської землі «Слово про похід Ігорів»
Поняття «Руська земля» вжито в «Слові…» 20 разів. Смисловий контекст його вживання у творі свідчить про те, що автор мав на увазі не тільки південну Русь, а всю сукупність східнослов’янських земель, територію давньоруської народності, весь державний простір Київської Русі.
Згадуючи події в різних князівствах Київської Русі, письменник створює конкретно- чуттєвий образ Руської землі, оживлює його яскравими картинками природи, хліборобської праці, згадками багатьох географічних назв. Ми бачимо великі і малі річки, що течуть по неосяжних руських просторах (Волга, Дунай, Донець, Дніпро, Сула, Рось, Немига, Стучна), перед нами постають численні руські міста, серед яких особливо виділяється Київ як єдиний центр Руської землі, навколо якого повинні бути об’єднані всі руські сили для боротьби з підступними і жорстокими половцями.
«Русь земля для «Слова…» — це, звичайно, не тільки «земля» у власному значенні цього вислову, не тільки руська природа, руські міста, це в першу чергу народ, що її населяє», — відзначає Д. С. Лихачов.
Авторові «Слова…» дорога і мила Руська земля, люди, які живуть на цій землі і створюють її могутність, хоч страждають і зазнають багато зла і горя від князівських усобиць і половецьких нападів. Він добре знав життя і прагнення простого люду, хліборобів-ратаїв і був виразником загальнонародних інтересів і поглядів.
Крім того, автор «Слова…» задумується і над історичною долею Руської землі. Він охоплює події руського життя за півтораста років і веде свою розповідь, «свывая славы оба полы сего времени», тобто переходячи від сучасності до історії, зіставляючи минулий час з теперішнім, що допомагає йому глибше і виразніше висловити основну ідею твору.
Отже, Руська земля — основний художній образ «Слова…». Завдяки своєму широкому ідейно-художньому світогляду, автор зумів у цьому образі охопити і подати, по суті, всю велику Русь як єдине ціле у просторі і часі.
Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: 8 клас