Я пропоную написати твір про Івана Силу таким чином:
Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю. Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?». Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.
Іван Сила – український борець, боксер, важкоатлет, що втілює непереможний дух нашого народу. Цей чоловік чимало часу виступав у цирку, інтригував глядачів своїми чарівними номерами. Проте не лише своєю спортивною кар’єрою був відомий Іван. Важкоатлет славився ще й своєю духовністю, добротою та щирістю.
Іван Сила зневажав тих, хто ображає слабших і завжди прагнув заступитися за тих, хто цього потребує. Після того, як спортсмен приїхав на заробітки до міста, він був свідком сцени побиття цілим натовпом однієї людини. Для нього це було неприпустимими, тому він став на захист того нещасного. Звичайно, згодом виявилось, що цей нещасний – простий злодій. Але ця подія із житті Івана дає нам зрозуміти, що цей чоловік – надзвичайно добра та чуйна до проблем навколишніх людина. Не тільки до людей Іван виявляє свої найкращі риси. Важкоатлет також не розуміє дикунства з боку глядачів до тварин. Виступаючи у цирку, він був змушений битися з биком. Це був найнеприємніший бій у його житті, після якого він тяжко переживав: «Чим бідолашна тварина завинила, що люди роблять із неї смертельну забавку?».
Іван – сильний фізично та морально чоловік. Для него неприпустимо, коли страждають інші: будь то люди, чи тварини. Це славетна людина втілює найкращі риси усього українського народу – його доброти та щирості.
Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.
Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.