урному доробку великого українського письменника І. Франка ми знаходимо чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Проза І. Франка також багатогранна. У ній можна виділити повісті, оповідання, казки. Особливе місце серед прозових творів І. Франка посідає його історична повість "Захар Беркут".
І. Франко безмежно любив свій край з його величезними вічнозеленими й крутими гірськими плаями, невгамовною музикою стрімких бурхливих річок і потічків, могутніми гірськими вершинами й зеленими полонинами. Він пишався своїми мужніми предками, які зупинили монголо-татарську навалу, зуміли відстояти свій рідний край. Усе це яскраво зображено в його історичній повісті "Захар Беркут". М. М. Коцюбинський у своєму рефераті "Іван Франко" писав, що у Франка "люди діляться на два табори: на кривдників, проти яких він гострить, як меч, своє слово, і покривджених, яким він віддає своє серце", такий поділ зустрічаємо ми в повісті "Захар Беркут". З одного боку, тухольці на чолі з Захаром Беркутом, Максим, Мирослава, з другого — завойовники монголи, бегадир Бурунда, боярин Тугар Вовк. Волелюбні члени давньої родової громади, очолювані мудрим Захаром Беркутом, сильні своїм порядком, заснованим на рівності, праці, згуртованості. Вони не визнають над собою боярської влади, не хочуть терпіти жорстокості гнобителя Тугара Вовка. Це справжні патріоти, що сміливо і мужньо стають на захист своєї батьківщини від завойовників.
Головним героєм твору є Захар Беркут, в образі якого найповніше втілено народну мудрість, відданість загальній справі, патріотизм тухольців.І. Франко устами свого героя Захара Беркута проголошував одвічні мрії нашого багатостраждального народу. "Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні відродження народного!"
І справді, саме в наш час по-справжньому розквітла, відродилась Україна — вільна, суверенна, незалежна держава. І саме нам і нашим сучасникам судилося відновити її.
"Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар Беркут, а бодай у досвітках тої щасливої доби", — писав І. Франко. Саме так, нам, громадянам незалежної України, випало на долю жити в цій щасливій порі. І хоч економічний стан нашої України зараз ще не досягнув належного світового рівня, але головне те, що Україна вільна, незалежна, визнана іншими державами й народами. А подбати про те, щоб вона процвітала, — то вже наше завдання. І ми повинні все зробити для того, щоб життя в нашій країні розквітло, щоб жила наша прекрасна мова, відроджувалася наша самобутня культура не указами, а серцем і бажанням людей. І я вірю в те, що наша Україна незабаром стане могутньою, процвітаючою державою, подолавши економічну кризу, буде визнаною у світі як одна з найбільш великих і економічно розвинених країн. Зараз ми бачимо, які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і Великий Каменяр. Доба відродження України, нації, держави нарешті прийшла
Життя суспільства, окремих народів і конкретних людей являє собою єдину просторово-часову модель: минуле-теперішнє-майбутнє
Минуле, наче коріння, зв’язує нас землею, історією, традиціями і звичаями. Теперішнє — те, що ми маємо зараз, те що дісталось нам у спадок, те єдине на що ми маємо вплив. Майбутнє — це наші прагнення, цілі, дії і плани. Це модель є єдиним нерозривним ланцюгом, взаємопов’язаним і взаємозалежним, через який ми сприймаємо дійсність.
У минулому українства — дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, репресії, громадянська війна, голодомор, багатолітнє фізичне і моральне рабство, руйнування моральних цінностей, боротьба за власну мову, культуру, державність. У вогні цих подій гартувалась наша нація, формувався менталітет, творився фольклор, з’являлися національні герої, світочі, пророки-поводирі: Т. Шевченко, Г. Сковорода, І.Котляревський, Б. Хмельницький, І.Франко, Л. Українка. Все, що ми маємо зараз, — вільне небо, свободу слова, думки, дій, творчості, незалежність — заслуга мільйонів наших самовідданих, свідомих земляків — справжніх патріотів.
Шкода, що сьогодні наше покоління не прислухається до слів Георга Крістофа Ліхтенберга: «Бути людиною — значить не тільки мати знання, але й робити для майбутніх поколінь те, що попередні робили для нас». Ми самі не хочемо працювати на майбутнє. А воно ж у наших руках, тому ні в якому разі не можна їх опускати. Ми маємо не лише користуватись здобутками минулих поколінь, а й примножувати їх. Доречно було б згадати слова Г. Сковороди: «Я славлю тих, хто множить славу землі своєї у труді». Майбутнє уже в сьогоденні! Це ми, творці майбутнього, і якщо воно похмуре, у цьому наша провина.
В. Борисов говорив: «Майбутнє повинно бути закладене в сьогоденні. Це називається планом, без якого розвиток неможливий». І з цим складно сперечатись, оскільки ми потребуємо надійного дороговказу, такого як Біблія, Кобзар.
Не можна жити лише сьогоднішнім днем і думати лише про власні справи, потреби, вигоду, адже «Людина не острів, а частина материка» — стверджував Джон Дон. З цього випливає необхідність гармонії суспільних інтересів з індивідуальними. Поки ми живемо майбутнім, воно в нас є.
Я впевнена, що пора посміхнутись майбутньому, освітити посмішкою собі дорогу, розігнати сумніви і тривоги, адже кожен з нас, українців, закладає основи завтрашнього, разом ми сильна, могутня нація, пліч-о-пліч ми вистоїмо перед будь-якими незгодами, проблемами, подолаємо всі труднощі, зробимо все, щоб наші нащадки теж змогли посміхатись майбутньому.
урному доробку великого українського письменника І. Франка ми знаходимо чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Проза І. Франка також багатогранна. У ній можна виділити повісті, оповідання, казки. Особливе місце серед прозових творів І. Франка посідає його історична повість "Захар Беркут".
І. Франко безмежно любив свій край з його величезними вічнозеленими й крутими гірськими плаями, невгамовною музикою стрімких бурхливих річок і потічків, могутніми гірськими вершинами й зеленими полонинами. Він пишався своїми мужніми предками, які зупинили монголо-татарську навалу, зуміли відстояти свій рідний край. Усе це яскраво зображено в його історичній повісті "Захар Беркут". М. М. Коцюбинський у своєму рефераті "Іван Франко" писав, що у Франка "люди діляться на два табори: на кривдників, проти яких він гострить, як меч, своє слово, і покривджених, яким він віддає своє серце", такий поділ зустрічаємо ми в повісті "Захар Беркут". З одного боку, тухольці на чолі з Захаром Беркутом, Максим, Мирослава, з другого — завойовники монголи, бегадир Бурунда, боярин Тугар Вовк. Волелюбні члени давньої родової громади, очолювані мудрим Захаром Беркутом, сильні своїм порядком, заснованим на рівності, праці, згуртованості. Вони не визнають над собою боярської влади, не хочуть терпіти жорстокості гнобителя Тугара Вовка. Це справжні патріоти, що сміливо і мужньо стають на захист своєї батьківщини від завойовників.
Головним героєм твору є Захар Беркут, в образі якого найповніше втілено народну мудрість, відданість загальній справі, патріотизм тухольців.І. Франко устами свого героя Захара Беркута проголошував одвічні мрії нашого багатостраждального народу. "Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні відродження народного!"
І справді, саме в наш час по-справжньому розквітла, відродилась Україна — вільна, суверенна, незалежна держава. І саме нам і нашим сучасникам судилося відновити її.
"Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар Беркут, а бодай у досвітках тої щасливої доби", — писав І. Франко. Саме так, нам, громадянам незалежної України, випало на долю жити в цій щасливій порі. І хоч економічний стан нашої України зараз ще не досягнув належного світового рівня, але головне те, що Україна вільна, незалежна, визнана іншими державами й народами. А подбати про те, щоб вона процвітала, — то вже наше завдання. І ми повинні все зробити для того, щоб життя в нашій країні розквітло, щоб жила наша прекрасна мова, відроджувалася наша самобутня культура не указами, а серцем і бажанням людей. І я вірю в те, що наша Україна незабаром стане могутньою, процвітаючою державою, подолавши економічну кризу, буде визнаною у світі як одна з найбільш великих і економічно розвинених країн. Зараз ми бачимо, які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і Великий Каменяр. Доба відродження України, нації, держави нарешті прийшла
Объяснение:
Життя суспільства, окремих народів і конкретних людей являє собою єдину просторово-часову модель: минуле-теперішнє-майбутнє
Минуле, наче коріння, зв’язує нас землею, історією, традиціями і звичаями. Теперішнє — те, що ми маємо зараз, те що дісталось нам у спадок, те єдине на що ми маємо вплив. Майбутнє — це наші прагнення, цілі, дії і плани. Це модель є єдиним нерозривним ланцюгом, взаємопов’язаним і взаємозалежним, через який ми сприймаємо дійсність.
У минулому українства — дехристиянізація, колективізація, індустріалізація, репресії, громадянська війна, голодомор, багатолітнє фізичне і моральне рабство, руйнування моральних цінностей, боротьба за власну мову, культуру, державність. У вогні цих подій гартувалась наша нація, формувався менталітет, творився фольклор, з’являлися національні герої, світочі, пророки-поводирі: Т. Шевченко, Г. Сковорода, І.Котляревський, Б. Хмельницький, І.Франко, Л. Українка. Все, що ми маємо зараз, — вільне небо, свободу слова, думки, дій, творчості, незалежність — заслуга мільйонів наших самовідданих, свідомих земляків — справжніх патріотів.
Шкода, що сьогодні наше покоління не прислухається до слів Георга Крістофа Ліхтенберга: «Бути людиною — значить не тільки мати знання, але й робити для майбутніх поколінь те, що попередні робили для нас». Ми самі не хочемо працювати на майбутнє. А воно ж у наших руках, тому ні в якому разі не можна їх опускати. Ми маємо не лише користуватись здобутками минулих поколінь, а й примножувати їх. Доречно було б згадати слова Г. Сковороди: «Я славлю тих, хто множить славу землі своєї у труді». Майбутнє уже в сьогоденні! Це ми, творці майбутнього, і якщо воно похмуре, у цьому наша провина.
В. Борисов говорив: «Майбутнє повинно бути закладене в сьогоденні. Це називається планом, без якого розвиток неможливий». І з цим складно сперечатись, оскільки ми потребуємо надійного дороговказу, такого як Біблія, Кобзар.
Не можна жити лише сьогоднішнім днем і думати лише про власні справи, потреби, вигоду, адже «Людина не острів, а частина материка» — стверджував Джон Дон. З цього випливає необхідність гармонії суспільних інтересів з індивідуальними. Поки ми живемо майбутнім, воно в нас є.
Я впевнена, що пора посміхнутись майбутньому, освітити посмішкою собі дорогу, розігнати сумніви і тривоги, адже кожен з нас, українців, закладає основи завтрашнього, разом ми сильна, могутня нація, пліч-о-пліч ми вистоїмо перед будь-якими незгодами, проблемами, подолаємо всі труднощі, зробимо все, щоб наші нащадки теж змогли посміхатись майбутньому.
Объяснение: