Мені треба скласти вилеченький твір про пригодиклима джури​

«Кохайтеся, чорнобривії та не з москалями…» так розпочинається одна з поем Т.Г. Шевченка. А умене одразу постає питання: чому в твоїй творчості, Тарасе, червоною ниткою проходить відверта зневага до «москальщини», «москалів», «ляхів» та «панів»? А чи не тебе, Тарасе, саме ті «москальські пани» викупили з кріпацтва? А чи не тебе вважали своїм другом «паничі»та підтримували тебе у скрутний час? А що зробив ти для своїх рідних та земляків після отриманої свободи, кого врятував? «У наймах, сестри, помрете!» констатовано в одному з твоїх творів. От так то – лише співчуття до рідних, жодного натяку на дію, на спроби до рідним людям.

     Творча практика Олександра Олеся та Миколи Вороного має чимало спільних рис. Поетів об’єднує тематичне коло. Обидва з них торкались питань вірності батьківщині, її єдності,  революції 1917 років, які знайшли відображення у збірках М. Вороного «За Україну» та О. Олеся «Чужина». Митці прагнули оновити віршову техніку, шукали нові жанрові форми.
     Письменники використовують у своїх поезіях наказові форми, що також їх споріднює. Наприклад, вірш «Епіталама» М. Вороного промовляє: «Поспішайте від життя взяти все і все віддати!». О. Олесь у свою чергу лірично закликає: «Цілуй, цілуй, цілуй її, - Знов молодість не буде!». Обидва автори наголошують на тому, що необхідно отримувати насолоду від життя, тим самим розвиваючи гедоністичну («насолодницьку») тематику у своїй поезії.
     Отже, в ліриці О. Олеся і М. Вороного чимало спільного. Зокрема спільні теми, мистецькебачення, світогляд. Однією з головних моделей у творах цих письменників можна вважати імператив (наказовість).