1. Є люди, які не лише на словах люблять природу і готові її захищати. Двоє хлопчиків з оповідання Є. Гуцала “Лось” своїм мужнім вчинком показали, як треба любити природу.
Сюжет оповідання простий і трагічний. Старий лось вийшов із заповідного лісу на берег річки. Стояв чудовий зимовий ранок.
Обережно ступаючи по льоду, лось наблизився до ополонки. Не встиг він напитися води, як крига під ним тріснула. Лось опинився у крижаній пастці.
Мисливець, який із кущів гав за лосем, і не подумав до бідолашній тварині.
Лось
втрачав сили. Він бився у крижаній воді серед уламків льоду. Хлопчиків, які вийшли на берег річки, ця картина вразила. Вони мали лише сокиру і велике бажання до тварині.
Хлопчики почали рубати сокирою кригу в напрямку ополонки. Робота ця була важкою і небезпечною, але іншого шляху до порятунку лося не було.
Можна лише уявити, якими щасливими почували себе хлопчики, коли врятований ними лось вийшов на берег. їм навіть здалося, що могутній звір якось дивно і з вдячністю поглянув на своїх рятівників. Потім повільно пішов до заповідного лісу. Та не встигли хлопчики порадіти, що все добре скінчилося. Гучний постріл
обірвав тишу зимового ранку.
2. Олеся називають диваком, тому що, він був не такий як усі. У нього була розвинена уява, він завжди мріяв. А коли на уроці вони мали малювати горщик, він завдяки своїй уяві, замисть цього він намалював дятла. Через це всі називали його диваком.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.
1. Є люди, які не лише на словах люблять природу і готові її захищати. Двоє хлопчиків з оповідання Є. Гуцала “Лось” своїм мужнім вчинком показали, як треба любити природу.
Сюжет оповідання простий і трагічний. Старий лось вийшов із заповідного лісу на берег річки. Стояв чудовий зимовий ранок.
Обережно ступаючи по льоду, лось наблизився до ополонки. Не встиг він напитися води, як крига під ним тріснула. Лось опинився у крижаній пастці.
Мисливець, який із кущів гав за лосем, і не подумав до бідолашній тварині.
Лось
втрачав сили. Він бився у крижаній воді серед уламків льоду. Хлопчиків, які вийшли на берег річки, ця картина вразила. Вони мали лише сокиру і велике бажання до тварині.
Хлопчики почали рубати сокирою кригу в напрямку ополонки. Робота ця була важкою і небезпечною, але іншого шляху до порятунку лося не було.
Можна лише уявити, якими щасливими почували себе хлопчики, коли врятований ними лось вийшов на берег. їм навіть здалося, що могутній звір якось дивно і з вдячністю поглянув на своїх рятівників. Потім повільно пішов до заповідного лісу. Та не встигли хлопчики порадіти, що все добре скінчилося. Гучний постріл
обірвав тишу зимового ранку.
2. Олеся називають диваком, тому що, він був не такий як усі. У нього була розвинена уява, він завжди мріяв. А коли на уроці вони мали малювати горщик, він завдяки своїй уяві, замисть цього він намалював дятла. Через це всі називали його диваком.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.