Мандрівка Івана Федорова з сином Іваном, описана в главі “Борець і сіяч”, відбулася в такій послідовності: А) Москва – Вільно – Львів; Б) Львів – Москва – Вільно; В) Вільно – Львів – Москва. Твір:Друкар книжок небачених
З прийняттям християнства в Київській Русі виникає перекладне письменство візантійського та південнослов'янського, або болгарського, походження. Язичницька Русь, як і інші країни, що прилучилися до християнства, повинна була насамперед скористатися давно виробленими видами церковно-християнської літератури, без якої неможлива була пропаганда нового віровчення і нового світогляду. Такими були біблійні книги «Ветхого» (старого) і «Нового завіту» та прилучені до них апокрифічні сказання, твори житійної, або агіографічної, літератури, релігійно забарвлені історичні хроніки, що викладали історичні факти в світлі церковно-християнської ідеології, твори з питань утворення світу і будови всесвіту, що трактувалися з позицій того самого світогляду, твори «отців церкви», присвячені питанням християнської догматики і моралі, тощо. Давньоруська література не могла не скористатися досвідом старшої за віком християнської літератури, і сама собою здібність новонаверненої Русі до широкого і дуже швидкого засвоєння візантійської книжності, а також живе зацікавлення нею — беззаперечне свідоцтво висоти культурного рівня Давньої Русі. Давнім посередником при переході до нас візантійської літератури була Болгарія, що в X ст. за часів царя Симеона переживала «золотий вік» своєї писемності. Деякі твори візантійської літератури перекладалися в Київській Русі безпосередньо з грецької мови під час пожвавлення в нас перекладної діяльності за Ярослава Мудрого. Склад перекладного візантійського матеріалу, засвоєного Давньою Руссю, визначався, з одного боку, тим, що саме Візантія через свою церковну агентуру поставляла на Русь, з другого — приналежністю давньоруських літературних діячів здебільшого до церковного кола: специфічно світська література з романтичними сюжетами, вільна від морально-релігійного забарвлення, яка побутувала у Візантії, зовсім була невідома на Русі. Слід підкреслити при цьому, що проникнення на Давню Русь пам'яток візантійської літератури в самій суті не заважало самостійному розвиткові давньоруської літератури. Це пов'язано насамперед з вимогами реальної історичної дійсності. Навіть у тих випадках, коли оригінальна література щось переймала в перекладної, вона при цьому не втрачала ознак самобутності. Як і оригінальна, перекладна література на давньоруському грунті протягом свого побутування піддавалася найчастіше процесові редакційних переробок і разом з тим органічно включалася в загальний літературний потік, що стирав грані між чужим і своїм. Між іншим, деякі літературознавці перебільшували значення перекладної літератури, чим знецінювали оригінальну літературу Київської Русі. Основою, на якій виникла і розвивалася оригінальна література східних слов'ян часів Київської Русі, була не перекладна література, а тогочасне реальне життя, високий рівень матеріальної і духовної культури, народна поетична творчість та народна мова наших предків. З прийняттям християнства Київська Русь отримала здебільшого у староболгарських перекладах з грецької біблійні книги — старозавітні, які розповідають про долю давньоіудейського народу, й новозавітні, пов'язані з початковим періодом християнства. І ті, й ті мали в собі різноманітний матеріал легендарних і міфологічних переказів, народних повір'їв, юридичних порад, релігійної публіцистики, епічних та ліричних творів релігійного і світського характеру, історичних творів, написаних тільки на переказах, вірогідність яких мінімальна, як мінімальна вірогідність авторства окремих частин Біблії. Увесь цей матеріал відзначається винятковою суперечливістю і неузгодженістю, головним чином тому, що біблійні книги складалися протягом довгого часу — від першого тисячоліття до нашої ери і кінчаючи III ст. нашої ери.
Шевченко Тарас Григорьевич - украинский поэт, художник.
Родился Тарас Григорьевич в 9 марта 1814 года (25 февраля 1814 года по старому стилю) в селе Моринцы Киевской губернии ( сейчас Звенигородский район Черкасской области Украины) в многодетной семье крепостного крестьянина Григория Ивановича Шевченко.
В 1816 году семья Шевченко переезжает в село Кириловка (ныне село Шевченково Звенигородского района Черкасской области Украины), где и детство Тараса Григорьевича. В 1823 году умирает его мать, а двумя годами позже, в 1825 году и отец. С двенадцатилетнего возраста Тарас познал всю тяжесть беспризорного ребенка. Ему пришлось побывать в прислуге у дьячка-учителя, где он научился грамоте дьячков-моляров, у которых он научился рисовать. В 15 лет (1829 году) попал в прислугу помещика Энгельгардта сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Заметив увлеченность Шевченко рисованием, помещик решил сделать из Тараса домашнего живописца и отдал его в обучение сначала Яну Рустему, преподавателю Виленского университета, а после переезда в 1831 году в Санкт-Петербург, «разных живописных дел цеховому мастеру» В. Ширяеву в 1832 году.
В 1838 году, благодаря знакомству с художниками Брюлловым и Венециановым и поэтом Жуковским, был выкуплен у помещика. И в том же году поступает в Петербургскую Академию Художеств.
В знак особого уважения и глубокой признательности к Жуковскому, Шевченко посвятил ему одно из наиболее крупных своих произведений - поэму «Катерина». В 1842 году написал одноименную картину на тему поэмы. Это единственная сохранившаяся картина академического периода Тараса Григорьевича, написанная маслом.
1840-1846 лучшие года Шевченко. Расцвет его творчества. В эти годы вышли сборник стихов «Кобзарь» (1840, более полное издание в 1860), поэмы «Гайдамаки»(1841), «Сон»(1844), «Наймичка»(1845).
В 1847 году, за участие в Кирилло-Мефодиевском обществе, арестован и определен рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запретом писать и рисовать.
В 1848-1849 годах принимал участие экспедиции по изучению Аральского моря, где ему было поручено зарисовывать местные пейзажи. Разрешение на рисование он получил благодаря хорошему отношению к нему генерала Обручева и особенно лейтенанта Бутакова. Когда об этом стало известно в Санкт-Петербурге генерал и лейтенант получили выговоры, а Тараса Григорьевича Шевченко сослали дослуживать Новопетровское (ныне Форт-Шевченко - город в Мангистауской области Казахстана) на полуострове Мангышлак Каспийского моря. Где и дослужил до конца службы 1857 года.
В 1858 вернулся в Петербург. Жизнь Шевченко этого периода хорошо известна по его «Дневнику» ( личный дневник, который Т.Г.Шевченко вел на русском языке в 1857-1858 годах).
Давньоруська література не могла не скористатися досвідом старшої за віком християнської літератури, і сама собою здібність новонаверненої Русі до широкого і дуже швидкого засвоєння візантійської книжності, а також живе зацікавлення нею — беззаперечне свідоцтво висоти культурного рівня Давньої Русі.
Давнім посередником при переході до нас візантійської літератури була Болгарія, що в X ст. за часів царя Симеона переживала «золотий вік» своєї писемності. Деякі твори візантійської літератури перекладалися в Київській Русі безпосередньо з грецької мови під час пожвавлення в нас перекладної діяльності за Ярослава Мудрого.
Склад перекладного візантійського матеріалу, засвоєного Давньою Руссю, визначався, з одного боку, тим, що саме Візантія через свою церковну агентуру поставляла на Русь, з другого — приналежністю давньоруських літературних діячів здебільшого до церковного кола: специфічно світська література з романтичними сюжетами, вільна від морально-релігійного забарвлення, яка побутувала у Візантії, зовсім була невідома на Русі. Слід підкреслити при цьому, що проникнення на Давню Русь пам'яток візантійської літератури в самій суті не заважало самостійному розвиткові давньоруської літератури. Це пов'язано насамперед з вимогами реальної історичної дійсності. Навіть у тих випадках, коли оригінальна література щось переймала в перекладної, вона при цьому не втрачала ознак самобутності.
Як і оригінальна, перекладна література на давньоруському грунті протягом свого побутування піддавалася найчастіше процесові редакційних переробок і разом з тим органічно включалася в загальний літературний потік, що стирав грані між чужим і своїм. Між іншим, деякі літературознавці перебільшували значення перекладної літератури, чим знецінювали оригінальну літературу Київської Русі. Основою, на якій виникла і розвивалася оригінальна література східних слов'ян часів Київської Русі, була не перекладна література, а тогочасне реальне життя, високий рівень матеріальної і духовної культури, народна поетична творчість та народна мова наших предків.
З прийняттям християнства Київська Русь отримала здебільшого у староболгарських перекладах з грецької біблійні книги — старозавітні, які розповідають про долю давньоіудейського народу, й новозавітні, пов'язані з початковим періодом християнства. І ті, й ті мали в собі різноманітний матеріал легендарних і міфологічних переказів, народних повір'їв, юридичних порад, релігійної публіцистики, епічних та ліричних творів релігійного і світського характеру, історичних творів, написаних тільки на переказах, вірогідність яких мінімальна, як мінімальна вірогідність авторства окремих частин Біблії. Увесь цей матеріал відзначається винятковою суперечливістю і неузгодженістю, головним чином тому, що біблійні книги складалися протягом довгого часу — від першого тисячоліття до нашої ери і кінчаючи III ст. нашої ери.
Шевченко Тарас Григорьевич - украинский поэт, художник.
Родился Тарас Григорьевич в 9 марта 1814 года (25 февраля 1814 года по старому стилю) в селе Моринцы Киевской губернии ( сейчас Звенигородский район Черкасской области Украины) в многодетной семье крепостного крестьянина Григория Ивановича Шевченко.
В 1816 году семья Шевченко переезжает в село Кириловка (ныне село Шевченково Звенигородского района Черкасской области Украины), где и детство Тараса Григорьевича. В 1823 году умирает его мать, а двумя годами позже, в 1825 году и отец. С двенадцатилетнего возраста Тарас познал всю тяжесть беспризорного ребенка. Ему пришлось побывать в прислуге у дьячка-учителя, где он научился грамоте дьячков-моляров, у которых он научился рисовать. В 15 лет (1829 году) попал в прислугу помещика Энгельгардта сначала в роли поварёнка, затем слуги-«казачка». Заметив увлеченность Шевченко рисованием, помещик решил сделать из Тараса домашнего живописца и отдал его в обучение сначала Яну Рустему, преподавателю Виленского университета, а после переезда в 1831 году в Санкт-Петербург, «разных живописных дел цеховому мастеру» В. Ширяеву в 1832 году.
В 1838 году, благодаря знакомству с художниками Брюлловым и Венециановым и поэтом Жуковским, был выкуплен у помещика. И в том же году поступает в Петербургскую Академию Художеств.
В знак особого уважения и глубокой признательности к Жуковскому, Шевченко посвятил ему одно из наиболее крупных своих произведений - поэму «Катерина». В 1842 году написал одноименную картину на тему поэмы. Это единственная сохранившаяся картина академического периода Тараса Григорьевича, написанная маслом.
1840-1846 лучшие года Шевченко. Расцвет его творчества. В эти годы вышли сборник стихов «Кобзарь» (1840, более полное издание в 1860), поэмы «Гайдамаки»(1841), «Сон»(1844), «Наймичка»(1845).
В 1847 году, за участие в Кирилло-Мефодиевском обществе, арестован и определен рядовым в отдельный Оренбургский корпус с запретом писать и рисовать.
В 1848-1849 годах принимал участие экспедиции по изучению Аральского моря, где ему было поручено зарисовывать местные пейзажи. Разрешение на рисование он получил благодаря хорошему отношению к нему генерала Обручева и особенно лейтенанта Бутакова. Когда об этом стало известно в Санкт-Петербурге генерал и лейтенант получили выговоры, а Тараса Григорьевича Шевченко сослали дослуживать Новопетровское (ныне Форт-Шевченко - город в Мангистауской области Казахстана) на полуострове Мангышлак Каспийского моря. Где и дослужил до конца службы 1857 года.
В 1858 вернулся в Петербург. Жизнь Шевченко этого периода хорошо известна по его «Дневнику» ( личный дневник, который Т.Г.Шевченко вел на русском языке в 1857-1858 годах).
В 1859 году побывал на Украине.