Твір Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» мене дуже зацікавив. Перші ж прочитані сторінки викликали у мене щирий сміх, адже твір був дуже цікавий, захоплюючий та наповнений колоритом справжнього безтурботного життя дітей. І все це разом справляло враження, наче автор пишучи цей дитячий роман сам був у віці головних героїв твору Павлуші і Яви, настільки щиро були передані усі переживання та емоції головних героїв Всеволодом Нестайком. Усі пригоди, які відбувалися з героями цього твору, я переживала разом з ними, так само відчуваючи радість або сум, переживання або впевненість. Прочитавши цей твір, я дещо змінила свій погляд на життя, багато чого зрозуміла і навчилася багатьом людським цінностям, а саме: щирості у почуттях, відданості у дружбі, а ще не втрачати почуття гумору і пам’ятати , що будь-які проблеми завжди можна вирішити. Тому я раджу читати цей твір не тільки дітям, а й дорослим, бо саме в ньому ви можете знайти те, чого вам не вистачало у житті.
У творі "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." Генріх Белль розповідає про долю одного молодого солдата, який був на війні тільки три місяці. І ось тепер його, тяжко пораненого, скаліченого, привезли в шпиталь, несуть коридорами, і юнак, тамуючи біль, з подивом бачить знайомі стіни з табличками: 6-А, 6-Б, фотографії, малюнки, портрети живописців і політичних діячів. Йому не хочеться вірити, що він у рідній школі, адже часто буває, що коридори і класи схожі: "Чого лишень не привидиться у гарячці!"
Він легкий, його плавно несуть на ношах, і юнак бачить знайомі з дитинства гравюри. Санітари з байдужим, утомленим виглядом знову підняли ноші й понесли юнака до операційної, яка була в залі малювання за дошкою. Його поклали на стіл, аж раптом за плечима санітара на нестертій дошці хлопець побачив напис, і вперше його серце озвалося: "десь у потаємному куточку зринув переляк, глибокий і страшний, і воно закалатало у мене в грудях — на дошці був напис моєю рукою". На уроці малювання він писав вислів, і йому не вистачило дошки, щоб закінчити. Так і залишилося "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." недописаним, хоча і він, і вчитель сім разів намагалися втиснути слово Спарту в рядок, але це їм так і не вдалося.
Солдат трохи підвів голову, і страшний біль пронизав усе тіло, проте він устиг поглянути на себе й побачив, що у нього нема обох рук і правої ноги.
Назва оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це німе питання до читачів. Як тепер цей безногий солдат підійде до дошки і де йому взяти руки, щоб нарешті дописати цей "початок славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які, боронячись від навали персів, полягли під Фермопілами"? Хто згадає, хто напише епітафію мільйонам загиблих у світовій війні?
Генріх Белль не дає імені героєві оповідання, не називає місто, де відбуваються події, не завершує твір. Чи виживе цей юнак, який, провалюючись у небуття перед операцією, просить молока? Як він, такий покалічений, буде жити далі? У долі одного молодого солдата, як у дзеркалі, відбивається безліч доль інших людей, життя яких було понівечене війною. Кожним своїм твором Генріх Белль закликає людство не повторювати помилок, берегти мир і боротися за нього.
У творі "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." Генріх Белль розповідає про долю одного молодого солдата, який був на війні тільки три місяці. І ось тепер його, тяжко пораненого, скаліченого, привезли в шпиталь, несуть коридорами, і юнак, тамуючи біль, з подивом бачить знайомі стіни з табличками: 6-А, 6-Б, фотографії, малюнки, портрети живописців і політичних діячів. Йому не хочеться вірити, що він у рідній школі, адже часто буває, що коридори і класи схожі: "Чого лишень не привидиться у гарячці!"
Він легкий, його плавно несуть на ношах, і юнак бачить знайомі з дитинства гравюри. Санітари з байдужим, утомленим виглядом знову підняли ноші й понесли юнака до операційної, яка була в залі малювання за дошкою. Його поклали на стіл, аж раптом за плечима санітара на нестертій дошці хлопець побачив напис, і вперше його серце озвалося: "десь у потаємному куточку зринув переляк, глибокий і страшний, і воно закалатало у мене в грудях — на дошці був напис моєю рукою". На уроці малювання він писав вислів, і йому не вистачило дошки, щоб закінчити. Так і залишилося "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." недописаним, хоча і він, і вчитель сім разів намагалися втиснути слово Спарту в рядок, але це їм так і не вдалося.
Солдат трохи підвів голову, і страшний біль пронизав усе тіло, проте він устиг поглянути на себе й побачив, що у нього нема обох рук і правої ноги.
Назва оповідання "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." — це німе питання до читачів. Як тепер цей безногий солдат підійде до дошки і де йому взяти руки, щоб нарешті дописати цей "початок славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які, боронячись від навали персів, полягли під Фермопілами"? Хто згадає, хто напише епітафію мільйонам загиблих у світовій війні?
Генріх Белль не дає імені героєві оповідання, не називає місто, де відбуваються події, не завершує твір. Чи виживе цей юнак, який, провалюючись у небуття перед операцією, просить молока? Як він, такий покалічений, буде жити далі? У долі одного молодого солдата, як у дзеркалі, відбивається безліч доль інших людей, життя яких було понівечене війною. Кожним своїм твором Генріх Белль закликає людство не повторювати помилок, берегти мир і боротися за нього.