Людину називають Людиною, коли вона спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких випробувань і перемог. Кожен повинен навчитися керувати собою, тобто самовиховувати себе. Самовиховання — це також вияв відповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовну стійкість. Вихована людина повинна бути спокійною, врівноваженою, вміти тамувати злість, роздратування, керувати своїми емоціями. В критичній ситуації зробіть паузу і не втрачайте самоконтроль. Вчіться терпіти і прощати. Змусьте емоції працювати на Вас, а не проти Вас. Опануйте головним умінням - перетворювати негативні події на позитивні. Змінюючии значення, Ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається. Знайдіть у собі сили посміхнутися та знехтувати негараздами.
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.
спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї
діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких
випробувань і перемог. Кожен повинен навчитися керувати собою,
тобто самовиховувати себе. Самовиховання — це також вияв
відповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовну
стійкість.
Вихована людина повинна бути спокійною, врівноваженою, вміти тамувати злість, роздратування, керувати своїми емоціями.
В критичній ситуації зробіть паузу і не втрачайте самоконтроль. Вчіться терпіти і прощати. Змусьте емоції працювати на Вас, а не проти Вас. Опануйте головним умінням - перетворювати негативні події на позитивні. Змінюючии значення, Ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається. Знайдіть у собі сили посміхнутися та знехтувати негараздами.
Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.
Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монастир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старовинний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.
Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,
Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещодавно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити картини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, постає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплюючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.