Захар Беркут: 1.Кожний дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом роздроблюються їх сили,ослаблюеться громада. 2.Невже між твоїм боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла перегатити. 3.Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може до ншим тягарем, а хісна приносить ніякого, тоді він уже і жити не варт. Мирослава: 1.Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів. 3.От дівчина! Тій не жаль би бути мужем.І певно, ліпший з неї був би муж, ніж її батько. Максим: 1.Життя в неволі-нічого не варте. 2. Зраджуючи свій рід, ведучи монголів через гори…Ні, краще вмерти,ніж так заробляти на вільність. Тугар Вовк: Простите не знаю, надеюсь хоть чем-то
Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». • «...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був прав