l. Тестові завдання 1. «Зажурилась Україна». Україна зажурилась, бо: А)не мала справжніх своїх захисників; б)її сини розгубилися під час боротьби з ворогом; в)не мала можливості стати багатою; г) нічим прожити. 2. «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко». На кого кричав Сірко? А)На полонених татар; б)своїх козаченьків; В)зрадників рідного краю; г)свого джуру. 3. «Ой Морозе, Морозенко». Що будуть згадувати люди про Морозенка? А)Доброту і щирість; б)думи та пісні на його честь; В)його відповідальність за доручену справу; Г)прагнення ватажка до бідним. 4. «Максим козак Залізняк». Рідне місто Залізняка: А) Умань; б) Жаботин; в) Київ; г) Запоріжжя. 5. «Чи не той то хміль». Б. Хмельницький очолив боротьбу козаків з… А турками; Б татарами; В ляхами; Г половцями. 6. «За Сибіром сонце сходить». Від чого гірко плаче народний месник? а) Приниження і переслідування владою; б) згадки про страждання своєї родини; в) через неможливість повернутися на Україну; г) важкого поранення. 7. «Ой не ходи, Грицю». Зіллячко, яким дівчина отруїла Гриця, вона: А) Викопала; Б) купила на базарі; в) випросила у ворожки; г) сама виростила. 8. «Засвіт встали козаченьки». Прикмета, яка, на думку козака, не дозволить йому швидко повернутися додому: А) зіпсувалося взуття; б) у двір полетіло багато горобців; в) Кінь спіткнувся; Г) пов'яли квіти на підвіконні. 9. «Віють вітри, віють буйні». У чому витрачає свої літа молодії героїня пісні? а) Непосильній праці; б) Горі і стражданнях; В) догляданні малого паненя; г) відпочинок. 10. «Маруся Богуславка». Що Маруся пообіцяла козакам, коли від’їде пан турецький? а) Принести їжу; б) прочитати листа з України; в) випустити їх на волю; г) надати медичну до Маруся Богуславка». Напередодні якого свята православних у творі відбуваються події? а) Сорокового дня від Великодня; б) Сорока святих; в) Петра і Павла; г) Вербної неділі. 12. Пісня, яка присвячена боротьбі українського народу проти панської Польщі та султанської Туреччини в другій половині XVII ст.: А) «Ой Морозе, Морозенку»; Б) «Максим козак Залізняк»; В) «Зажурилась Україна»; Г) «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко». ll. Теорія літератури 1. Історичні пісні – це … 2. Встановити відповідність 1. Метафора А. «Хміль в΄ється, Хмельницький б΄ється». 2. Епітет Б. «туман поле криє» 3. Персоніфікація В. «битий шлях» 4. Порівняння Г. «Вкраїна плаче» 5. Паралелізм Д. «А мене, Кармалюка, Як звірюку гонять!» lll. Характеристика Марусі Богуславки. lV. Аналіз народної пісні (на вибір). V. Творче завдання Моя улюблена українська історична пісня.
-какое животное говорило?
-кто достал щуку с воды?
-что хотел сделать с рыбой Иван(или Ванёк-дурачёк)?
-каким был Иванушка?
-кто у него был(из родных)?
-где спал Иванушка-дурачёк?
-каким был Иванушка-дурачёк?
-что Иванушка-дурачёк делал всю свою жизнь?
-что пообещала щука в замен на то,что бы он её не сьел,а отпустил в воду?
-сколько желаний он загадал?
-какие были его желания?
-что случилось с Иванушком-дурачком?
Вот и все вопросы,которые ты просил(эти вопросы как на моё мнение)
Нараз виринула недалеко постать, розхилювала осторожно обома руками штивне море збіжжя і підійшла прямо до неї. Се був Михайло.
Вона перелякалася. Він з'явився, неначе з-під землі виринув, її єство підлягало могутньому впливові неожиданої хвилі й не могло від нього освободитися.
— Добрий вечір, Анно! — сказав сердечно, знімаючи капелюх, і додав їй руку.— Відки вертаєш так пізно?
— Від Онуфрія з грибами! — відповіла слухняно, мов дитина, тремтячим голосом.
Він мовчав хвилю і дивився на неї. Стояла перед ним темнява, пряма, замкнена високим житом, мов смерека, її голова була схилена низько на грудь, а руки спущені вділ. Ніч була така погідна і прозора, така прегарна й тиха,— нічого, крім цвірінькання сверщків...
Він бачив виразно її голову і її сумовито закроєні уста.
— Анно! — почав зворушено.— Глянь на мене! Я знав, що ти йшла до Онуфрія. Я ждав і визирав цілий час за тобою... хотів із тобою поговорити.
Сказавши се, поклав обі руки на її рамена, оглядаючись заразом притім лякливо позад себе. І він був соромливий і полохливий; ніколи в житті не промовляв ще так до дівчини. А як і вчинив се, то не довіряв і самій тишині ночі й мовчазним нивам.
Вона позирнула на нього, щоб опісля опустити очі. Ціла повага її єства обхопила її і заволоділа нею цілковито. До того прилучилося дике зворушення, що замкнуло їй уста.
— Анно! — тягнув він ніжно далі, притягаючи її несміливо до себе.— Ти мовчиш так, як би я хотів тебе бити; може, тому, що йдеш через моє поле? Сею стежкою йде кожний, хто хоче. Ти можеш десять разів більше від інших ходити, коли схочеш. Я вистелив би тобі сю стежку найкращими килимами моєї мами. Я люблю тебе!
Вона поблідла, глянувши на нього дико зворушеними очима, і мовчала далі. Щастя було таке велике, але й таке несподіване, що вона стала безрадна й не знала, що сказати.
— Я люблю тебе, Анно, вже віддавна! Ти така гарна й добра! Хочу тебе взяти за жінку, тебе одну! Тебе одну-однісіньку! Ти мусиш мені сказати, чи ти хочеш і чи любиш мене?
Паралізуюча повага усунулася з її душі. Вона обвила його шию руками й повисла на ній.
— Ти любиш мене врешті.— Любиш мене, Михайле? Я сього не знала! Я така бідна... Я нічого не маю... Я не маю поля... Але я тебе люблю...
— Я не питаю за поле, зозулько...
— Але я тебе люблю... знаєш?
— Хотів знати...
Поцілувалися.
З цілою повагою, яка була їй властива, пробилася її глибока любов; з цілою потугою молодої лиш десь-не-десь культурою діткненої душі розлилася вона тепер і розігралася гучно. Була цілком сповнена любов'ю, цілком перейнята тим надсильним, досі завсіди лиш боязко заховуваним, затаюваним почуванням.
Але так, як воно зложилося, було майже не до увірення. Найпорядніший, найліпший хлопець у селі і один із найпожаданіших любив її. ЇЇ, що нічого не мала, була убога, і лиш виставлена на гнів матері і штовханці брата, якою ні один хлопець у селі не журився, яка не істніла для нікого, крім для своїх хлібодавців.
— Я стільки по ночах наплакалася! Бог один лиш зна тихо, ховаючи соромливо голову на його грудь.
— Чому, любко? — питав він, гладячи її чорне, у світлі блистяче волосся і притискаючи її до себе, мов дитину.
— Бо так! Як було мені не плакати? Все було таке смутне! В мене нема ні жміньки землі, ні грошей. Моє серце підгризало щось, мов червак. Я ані знала, що ти мене любиш, ані що...
— Ані що хочу тебе за жінку взяти? — докінчив він речення й усміхнувся.— Але тепер уже знаєш! Тепер не потрібуєш уже плакати! Віджени смуток і візьми замість нього мене! А як тобі знов коли стане на серці тяжко, то вийди й поцілуй мене! Доки я ще тут, цілуй мене! Доки я ще тут...
— Та й доки я жива по світі ходитиму, Михайле! — сказала, обнявши його дико за шию і надставляючи з несказанною щирістю молоді, непорочні уста до поцілунку.
— І доки я по світі живий ходитиму! — сказав глибоко зворушеним звуком, із щирою вірністю й сердечністю, і поцілував її.