Літературний диктант
1. Кому належать слова: «Ой лишенько! Іще не починала! Ой мій упадоньку! Що ж ти робила? Незд
2. Хто до кого казав, що лісове, то не погане, сестро, Усякі скарби з лісу йдуть"?
3. Хто до кого говорив: І та вже відьма? Ба, та вже судилось відьомською свекрухою вам бути"?
4. Кому належать слова: «Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід рід! Зрубай її, як хочеш, хіба я бороню? Ось на й сокиру"?
5. Хто до кого звертався: „Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно жодно лишилося від мене"?.
=
6. Хто з героїв ріже свого пальця, щоб урятувати красу Русалки Польової?
-
inum
--
-
-
7. Лукаша перетворює на вовкулаку..
8. Забирає Мавку під землю..
9. Рятує Мавку, огортаючи вогнем вербу, на яку вона перетворилася.
10. Захищає дуб від охочих його зрубати.
11. старість та поміркованість у творі символізують
12. Який музичний інструмент є символом поетичної душі Лукаша?
13. Чий портрет: „Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш збаговинням звисають аж до пояса. Шати на ньому — барви мулу.
на голові корона із Скойок. Голос глухий, але дужий"?
14. „Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєl!" — хто, кому про кого говорить?
15. Чий портрет: Гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, зблискучими очима"?
16. Твір написано в стилі...​

«Злочин і кара» — один із найскладніших творів світової літератури. У своєму романі Федір Михайлович Достоєвський зобразив життя російського суспільства середини XIX століття з його убозтвом, безправністю, гнобленням і розбещенням особистості, що задихається через усвідомлення свого безсилля і тому бунтує. Письменник розповів нам про героя, «що взяв у душу свою всі болі і рани часу». Розуміння Достоєвським сутності мистецтва було причиною створення особливих форм реалістичної творчості. Твори Достоєвського - свідоцтво того, що він поєднував у собі як митець силу геніального психолога, інтелектуальну глибину мислителя та пристрасність публіциста. У творах письменника реалістичні сцени страждань поєднуються з філософською символікою, публіцистичні газетні факти - з фантастикою, логічні абстраговані категорії - з інтуїтивістськими елементами, Достоєвський збагатив жанр реалістичного роману XIX століття новими художніми особливостями. Улюблений метод письменника - зібрати велику кількість своїх героїв в одне місце та змусити розкриватися їх образи у зіткненні почуттів та ідей, ніби без втручання автора-оповідача. Романам Достоєвського був властивий поліфонізм як метод художнього мислення. При цьому досягалось, з одного боку, відчуття численності співбесідників, з іншого - окремість кожного голосу, що вів свою тему самостійно, майже рівноправно з голосом автора. У межах злочинно-авантюрного сюжету поставали глибинні ідеологічні, соціально-філософські проблеми. Самі злочинні сюжети романів Достоєвського несли не просто інформативну функцію, але й, втілюючи об'єктивні закони тогочасного суспільства, відображали художню концепцію Достоєвського, його світогляд. Злочин, як крайній ступінь порушення суспільних норм, відображав трагічну сутність дійсності та соціальні протиріччя. Характери героїв розкривалися Переважно у найгостріші моменти, коли все накопичене ними у попередньому житті раптом виливалося у екстраординарний вчинок. Неочікувані, навіть не виправдані спочатку дії персонажів письменник мотивує глибоко прихованими психологічними причинами, наявністю у людській натурі різнобічних взаємовиключних потягів та пристрастей. Незвична динамічність композиції, відчуття катастрофічності того, що діється, драматична напруженість у розвитку конфліктів, експресивність написання виявилися вражаючим художнім відкриттям, що чудово слугувало меті відображення найскладніших морально-психологічних та соціально-філософських проблем. Достоєвський зумів передати у художніх образах не тільки потік подій, людських доль, духовну боротьбу, але і трагічні конфлікти у духовному житті суспільства. У своїх інтелектуальних романах Достоєвський майстерно малював найгостріші поєдинки думок, трагічних зіткнень ідей та світоглядів. Улюблена письменником форма сповіді героїв, що проявлялася у діалозі з духовним противником, досягала нещадної відвертості, виявляла трагічну діалектику глибинних почуттів та думок персонажів. 
Творам Достоєвського, написаним у жанрі роману, найменш властива епічно спокійна манера оповіді. Їм притаманна гострота чисто драматичних жанрів та багатство художніх образів. 

Відповідь:Давня українська література — частина української літератури від найдавніших часів до кінця XVIII ст., яка створювалася на українських етнічних землях різними мовами (староукраїнською, латинською, польською, російською та ін.) Початковий і найтриваліший період розвитку українського письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська література. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру.

Пояснення: