Літературний диктант 8 кл.
за повістю Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути»
ІІ варіант
1. На кого хотів бути схожим Славко:
а) на батька;
б) на Юлька;
в) на вчителя географії;
г) на тренера з фехтування.
2. «Це звучить, як оскарження. Годинами хлопчик сидить за роялем й вимолює у
клавішів пісню, щоб зрозуміти і полюбити її, а клавіші нічого не дарують, і навіть коні
перестають малюватися, гублять щось живе і справжнє…» Про кого з героїв повісті
сказано:
а) Славко Беркута;
б) Юлько Ващук;
в) Стефко Вус;
г) Андрій Лопух.
3. Що стали казати про Беркуту через півроку тренувань:
а) що він не виправдав сподівань матері;
б) що він гідний син своїх батьків;
в) що він найздібніший учень Андрія Степановича;
г) що він майбутній республіканський чемпіон.
4. Яке розчарування спіткало учнів 7-Б класу:
а) скасували екскурсію на канікулах;
б) захворіла класний керівник;
в) вони програли у футбол учням 7-А класу;
г) Славко Беркута не здобув кубка у змаганнях.
5. Хто подарував Славкові шпагу:
а) тренер;
б) батько;
в) 7-Б клас;
г) Юлько.
6. Яку клятву дав собі Беркута:
а) довести, що він найкращий учень 7-Б класу;
б) ніколи не брехати батькам;
в) через рік увійти до збірної республіки;
г) більше не товаришувати з Юльком.
7. Що ніяк не міг сказати Юлькові Беркута:
а) що не може прийняти його таким, яким він є;
б) що він дуже цінує їхню дружбу;
в) що Славко хоче бути схожим на друга;
г) що заздрить вмінню Юлька розв’язувати задачі.
8. Слова «Обурливо! Недопустимо! Кого виховує наша школа? Спортсмени, врешті,
обов’язково кінчають хуліганством!..» належать:
а) директору школи;
б) батькові Славка;
в) батькові Юлька;
г) працівнику дитячої кімнати міліції.
9. Якого героя схарактеризовано такими словами з тексту: «… соловей-розбійник з
нашого двору. Стою та дивуюсь: чому такий добрий став, у дворі хлопчаків мало
що не ломигає , а тут над сорокою розчулюється! Метаморфоза»:
а) Андрія Лопуха;
б) Юлька Ващука;
в) Славка Беркуту;
г) Стефка Вуса.
10. Через випадок з Юльком Ващуком:
а) уникав зустрічі з Лілі;
б) Беркута перестав ходити на тренування;
в) Беркуту виключили з секції;
г) Беркута тяжко захворів.
11. Чому директор школи кричав Славкові: «Така пляма на нашій школі! Негідник!»:
а) через бійку з Юльком;
б) через лист із дитячої кімнати міліції;
в) бо Беркута прогулював школу;
г) бо Беркута програв спортивні змагання.
12. Відшукайте проблему, якої не порушено у повісті Ніни Бічуї «Шпага Славка
Беркути»:
а) віра у свій талант;
б) самовдосконалення і самореалізація дитини;
в) збереження життя дитини;
г) відповідальність людини за свої вчинки.
На відміну від Надійки, яка для Степана Радченка уособлювала його минуле, його зв'язок з рідним селом, Зоська — це типова городянка. Зоська допомагає Степану утвердитися, адаптуватися у місті. Саме під час життя з нею Степан розвивався: почав багато читати, відвідувати виставки, музеї, театри, лекції, багато працював.
Вони познайомилися, коли Степан купував лотерейний квиток. Зоська приваблює Степана своєю неприступністю. Степан захоплюється Зоською, бо вона жвава, невгамовна та непередбачувана. Він залицяється до неї, дарує їй квіти, цукерки, водить до кіно й театру.
Степан робить її своєю коханкою, і Зоську цей статус пригнічує. Вона на межі зриву, бо Степан буває грубим з нею, а потім і зовсім рве з жінкою, фліртуючи на її очах з балериною Ритою - і це після того, як день тому пропонував Зосі одружитися. Жінка не витримує жорсткого розриву і наприкінці романа помирає.
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне..., як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах».
Повтори: «одна, одна...», «...пала, пала, стала...», «плавай, плавай, лебедонько».
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда».
Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»