О. Довженко в своєму оповіданні "Воля до життя" змалював звичайних людей у екстремальній ситуації.
Основою цього оповідання було саме життя воєнних років.
Головний герой твору — звичайний боєць Іван Кармалюк. Важко поранений, він усіма силами намагається вижити: незважаючи на біль, затискає розірвану артерію, бореться з газовою гангреною, навіть коли вже майже не має пульсу. Зрозумівши, що програє битву зі смертю, цей звичайний рядовий боєць, який вже не мав сил, прийшов до перев'язочної з вимогою: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба!". І ця сила волі врятувала бійця.
Не дивно, що хірург, який за чотирнадцять місяців на фронті звик до терпеливої мовчазної покори поранених, був вражений силою протесту Івана Кармалюка так сильно, що забув про втому. "З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь переродився, почав працювати весело, з надзвичайною енергією,... з надзвичайним натхненням і любов'ю. Ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз". Лікар милується з Кармалюка. Звичайний хлопець здається йому велетнем, сила якого помножує силу самого хірурга.
І після порятунку пораненого лікар зворушливо дякує йому за те, що той навчив його жити, допоміг розгледіти душевну силу людини на війні: "Людина на війні — це воля... Скільки волі, стільки й людини".
Мені здається, що воля до життя однієї людини може надихнути багатьох, а один героїчний вчинок — надихнути на подвиг безліч людей. І взагалі, на мою думку, найважливіший бій людини — це битва з самим собою, зі своєю слабкістю, страхом, безвольністю. І жодне лихо в цьому житті не зламає того, хто виграв цей бій.
На уроці української літератури я познайомився з «Повістю минулих літ» — величним твором про минуле нашого народу часів Київської Русі. Читаючи фрагменти з цього літопису, я мимоволі уявляв собі Нестора-літописця, який створював цей твір, схилившись над папером, осяяний світлом свічки...
Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.
Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх літописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхні побут та вірування.
Із «Повісті минулих літ» я дізнався про заснування Києва. Були три брати — Кий, Шек і Хорив, у них була сестра Либідь. Саме на честь одного з братів і назване величне місто, засноване ними. Дізнався також про княгиню Ольгу, яка так жорстоко мстилася за вбивство древлянами свого чоловіка князя Ігоря...
Коли я читаю фрагменти «Повісті минулих літ», я ніби переношуся у ті далекі часи — і князі та їхнє військо, легендарні постаті, погордливі княгині постають переді мною так, немов я бачу їх насправді. Можливо, це через майстерність літописця: він зміг не тільки описати події, а й відтворити характери, риси вдачі історичних осіб.
Мені дуже сподобалося читати давню літературу, бо з неї ми можемо дізнатися більше про історію і познайомитися з життям видатних постатей минулого. Літописи Київської Русі — найперші твори літератури, але вони є справжніми шедеврами мистецтва слова, бо цікаві читачам і дотепер.
Наприклад твір"Сила волі"
Объяснение:
Краткий зміст:О. Довженко в своєму оповіданні "Воля до життя" змалював звичайних людей у екстремальній ситуації.
Основою цього оповідання було саме життя воєнних років.
Головний герой твору — звичайний боєць Іван Кармалюк. Важко поранений, він усіма силами намагається вижити: незважаючи на біль, затискає розірвану артерію, бореться з газовою гангреною, навіть коли вже майже не має пульсу. Зрозумівши, що програє битву зі смертю, цей звичайний рядовий боєць, який вже не мав сил, прийшов до перев'язочної з вимогою: "Жить хочу! Дайте мені перев'язку і все, що треба!". І ця сила волі врятувала бійця.
Не дивно, що хірург, який за чотирнадцять місяців на фронті звик до терпеливої мовчазної покори поранених, був вражений силою протесту Івана Кармалюка так сильно, що забув про втому. "З хірургом сталось щось дивне. Він ніби весь переродився, почав працювати весело, з надзвичайною енергією,... з надзвичайним натхненням і любов'ю. Ніколи ще не хотілось йому так палко врятувати життя людині, як зараз". Лікар милується з Кармалюка. Звичайний хлопець здається йому велетнем, сила якого помножує силу самого хірурга.
І після порятунку пораненого лікар зворушливо дякує йому за те, що той навчив його жити, допоміг розгледіти душевну силу людини на війні: "Людина на війні — це воля... Скільки волі, стільки й людини".
Мені здається, що воля до життя однієї людини може надихнути багатьох, а один героїчний вчинок — надихнути на подвиг безліч людей. І взагалі, на мою думку, найважливіший бій людини — це битва з самим собою, зі своєю слабкістю, страхом, безвольністю. І жодне лихо в цьому житті не зламає того, хто виграв цей бій.
Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.
Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх літописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхні побут та вірування.
Із «Повісті минулих літ» я дізнався про заснування Києва. Були три брати — Кий, Шек і Хорив, у них була сестра Либідь. Саме на честь одного з братів і назване величне місто, засноване ними. Дізнався також про княгиню Ольгу, яка так жорстоко мстилася за вбивство древлянами свого чоловіка князя Ігоря...
Коли я читаю фрагменти «Повісті минулих літ», я ніби переношуся у ті далекі часи — і князі та їхнє військо, легендарні постаті, погордливі княгині постають переді мною так, немов я бачу їх насправді. Можливо, це через майстерність літописця: він зміг не тільки описати події, а й відтворити характери, риси вдачі історичних осіб.
Мені дуже сподобалося читати давню літературу, бо з неї ми можемо дізнатися більше про історію і познайомитися з життям видатних постатей минулого. Літописи Київської Русі — найперші твори літератури, але вони є справжніми шедеврами мистецтва слова, бо цікаві читачам і дотепер.