Іван Карпович Карпенко-Карий (наст. Прізвище Тобілевич; укр. Іван Карпович Карпенко-Карий; 17 (29) вересня 1845 - 2 (15) вересня 1907) - український драматичний письменник реалістичного напряму, брат Н. К. Садовського, П. К . Саксаганського і М. К. Садовської-Барілотті.
Іван Карпович Карпенко-Карий
укр. Іван Карпенко-Карий
Ім'я при народженні
Іван Карпович Тобілевич
псевдоніми
Гнат Карий; Іван Карпенко-Карий
дата народження
17 (29) вересня 1845
Місце народження
село Арсенівка,
Херсонська губернія,
російська імперія
дата смерті
2 (15) вересня 1907 (61 рік)
Місце смерті
Берлін,
німецька імперія
громадянство
російська імперія
Рід діяльності
драматург
роки творчості
1883-1904
напрямок
реалізм
Жанр
комедія, драма, трагедія
Мова творів
український
дебют
«Новобранець»
Медіафайли на Вікісховища
біографія Правити
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда в сім'ї керівника маєтком Карпа Тобілевича.
На марці пошти України, 1995 рік
Закінчив повітове училище, в 14 років вступив на службу писарем.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час перебував секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий в 1883 році за постачання паспортами революціонерів.
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми на українській мові. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 році - «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).
Переваги його драм - жвавість, цілісність характерів і гарна мова.
В СРСР ім'я було присвоєно Державному інституту театрального мистецтва Української РСР.
У 1906 році захворів, залишив сцену і виїхав до Берліна на лікування. Після важкої хвороби (рак печінки і селезінки) 2 (15) вересня 1907 помер в Берліні. Похований на хуторі Надія.
сім'я Правити
Був одружений на Надії Карлівни Тарковською (до 1882 роки) [1], в шлюбі народилися діти: Галя, Юрко і Орися.
З 1883 року був одружений на Софії Віталіївні Дітковскіте, в шлюбі народилися: дочка Марія і син Назар (Назарій).
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Іван Карпович Карпенко-Карий (наст. Прізвище Тобілевич; укр. Іван Карпович Карпенко-Карий; 17 (29) вересня 1845 - 2 (15) вересня 1907) - український драматичний письменник реалістичного напряму, брат Н. К. Садовського, П. К . Саксаганського і М. К. Садовської-Барілотті.
Іван Карпович Карпенко-Карий
укр. Іван Карпенко-Карий
Ім'я при народженні
Іван Карпович Тобілевич
псевдоніми
Гнат Карий; Іван Карпенко-Карий
дата народження
17 (29) вересня 1845
Місце народження
село Арсенівка,
Херсонська губернія,
російська імперія
дата смерті
2 (15) вересня 1907 (61 рік)
Місце смерті
Берлін,
німецька імперія
громадянство
російська імперія
Рід діяльності
драматург
роки творчості
1883-1904
напрямок
реалізм
Жанр
комедія, драма, трагедія
Мова творів
український
дебют
«Новобранець»
Медіафайли на Вікісховища
біографія Правити
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда в сім'ї керівника маєтком Карпа Тобілевича.
На марці пошти України, 1995 рік
Закінчив повітове училище, в 14 років вступив на службу писарем.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час перебував секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки був звільнений і засланий в 1883 році за постачання паспортами революціонерів.
У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми на українській мові. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 році - «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).
Переваги його драм - жвавість, цілісність характерів і гарна мова.
В СРСР ім'я було присвоєно Державному інституту театрального мистецтва Української РСР.
У 1906 році захворів, залишив сцену і виїхав до Берліна на лікування. Після важкої хвороби (рак печінки і селезінки) 2 (15) вересня 1907 помер в Берліні. Похований на хуторі Надія.
сім'я Правити
Був одружений на Надії Карлівни Тарковською (до 1882 роки) [1], в шлюбі народилися діти: Галя, Юрко і Орися.
З 1883 року був одружений на Софії Віталіївні Дітковскіте, в шлюбі народилися: дочка Марія і син Назар (Назарій).
Художні засоби до поеми "19 жовтня" Пушкіна:
Епітети: багряне убрання, поля зів'ялі й голі, тихе сяйво дня, келія пустинна, осінні негоди, чаша легкопінна, гіркі недуги, Італія ясна, щаслива путь, доля мандрівна, доля строга...
Неологізм: легкопінна,
Порівняння: він (союз), як душа; свій дар, як час, я тратив без угаву.
Метафори: міцнів під крилом коханих муз.
Звертання: каміне, вино, друже, любі друзі,Горчаков, Вільгельм, спізнілий друже мій.
Риторичні запитання: Але чи й там усі з вас бенкетують? Кого цей рік не дочекались ви? Хто зрадив ще чудову нашу звичку, Кого забрав холодний світ од вас? Хто не прийшов на братню перекличку? Чий голос змовк? Хто передчасно згас?
Анафора: Ти простягав нам із-за моря руку,/Ти нас єдиних в спогадах носив;Благослови, моя святкова музо, / Благослови: нехай живе ліцей!
Оклики: Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій Не вартий світ; розвіємо оману!
Повтор: Пора, пора! Повніш, повніш!