Я вважаю, що суспільство побудоване на численних людьских жертвах не може бути гуманним і справедливим.
По-перше, в такому суспільстві пійде спад населення, а це може стати проблемою у всіх державних устроях.
По-друге, люди в такому суспільстві будуть йти постійно проти влади.
Так само було і у творі Я (Романтика) М.Хвильового. Люди усіх категорій пішли проти влади, усі вони були поставленні на розстріл. Це зробило бунт людей ще більше, і кожного дня вмирало все більше і більше працездатних людей.
Прикладом цього є історія. Фюрер віддав приказ розтрілювати усіх, і дієздатні до війни люди помирали. Тим самим армія ставала меньше, фабрики зупиняли роботу, людей не хватало.
Отже, якщо суспільство будувати на людських жертвах, суспільства не буде.
Я не знаю на яку тему тобі потрібно, то напишу на тему " Добо і Зло"
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю
Я вважаю, що суспільство побудоване на численних людьских жертвах не може бути гуманним і справедливим.
По-перше, в такому суспільстві пійде спад населення, а це може стати проблемою у всіх державних устроях.
По-друге, люди в такому суспільстві будуть йти постійно проти влади.
Так само було і у творі Я (Романтика) М.Хвильового. Люди усіх категорій пішли проти влади, усі вони були поставленні на розстріл. Це зробило бунт людей ще більше, і кожного дня вмирало все більше і більше працездатних людей.
Прикладом цього є історія. Фюрер віддав приказ розтрілювати усіх, і дієздатні до війни люди помирали. Тим самим армія ставала меньше, фабрики зупиняли роботу, людей не хватало.
Отже, якщо суспільство будувати на людських жертвах, суспільства не буде.
Я не знаю на яку тему тобі потрібно, то напишу на тему " Добо і Зло"
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю