Кому належать слова 1. Вибору немає. Берімо поміч, де її знайдемо. 2. А коли гинути, то гиньмо, як мужі, з оружжям у руках. 3. Життя в неволі нічого не варте... Краще смерть.
1. Вибору немає. Берімо поміч, де її знайдемо. - так казав Тугар Вовк до Мирослави
2. А коли гинути, то гиньмо, як мужі, з оружжям у руках. - так казав Максим Беркут до своїх товаришів.
3. Життя в неволі нічого не варте... Краще смерть. так казав Максим Беркут до Тугара Вовка.
Пояснення:
цитати:
1. "Доню моя,— сказав він лагідно,— не жалуйся на мене! Горе наповнило гіркістю моє серце, гнівом налило мої думи. Але я знаю, що твоє серце — щире золото, що ти не покинеш мене в днях тривоги й боротьби. Адже ж ми самі тепер на світі, ні до кого нам прихилитися, ні від кого ждати і, а тілько від себе самих. Вибору не маємо. Берімо поміч, де її знайдемо!"
2. Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи, бо ніщо вже тепер боронитись на поєдинчих становищах, коли під причілковими стінами монголи огонь кладуть. — Браття,— говорив він,— мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нікого, хто дістанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів. А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках.
3. " — Життя в неволі нічого не варте,— відказав Максим,— краще смерть!"
Відповідь:
1. Вибору немає. Берімо поміч, де її знайдемо. - так казав Тугар Вовк до Мирослави
2. А коли гинути, то гиньмо, як мужі, з оружжям у руках. - так казав Максим Беркут до своїх товаришів.
3. Життя в неволі нічого не варте... Краще смерть. так казав Максим Беркут до Тугара Вовка.
Пояснення:
цитати:
1. "Доню моя,— сказав він лагідно,— не жалуйся на мене! Горе наповнило гіркістю моє серце, гнівом налило мої думи. Але я знаю, що твоє серце — щире золото, що ти не покинеш мене в днях тривоги й боротьби. Адже ж ми самі тепер на світі, ні до кого нам прихилитися, ні від кого ждати і, а тілько від себе самих. Вибору не маємо. Берімо поміч, де її знайдемо!"
2. Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи, бо ніщо вже тепер боронитись на поєдинчих становищах, коли під причілковими стінами монголи огонь кладуть. — Браття,— говорив він,— мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нікого, хто дістанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів. А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках.
3. " — Життя в неволі нічого не варте,— відказав Максим,— краще смерть!"