Прометей- бунтар, що кидає виклик і тиранії Зевса, і легкодухості всього людського роду, що виявляється опорою деспотизму. На відміну від трагедії есхила, що послужила зразком для Шеллі, гне осмислений не як проклін, а як розплата людей за власний страх перед буттям, що велить їм віддати перевагу несвободі, заглушивши в собі творчий порив. П., що не прийняв насильства над своєю волею, по характеристиці поета, “являє собою образ найвищої моральної й духовної досконалості”. Відкидаючи всевладдя Зевса, П. у Шеллі ополчается й проти людства Охоплений спрагою відплати за його слабості й гріхи, герой повинен сам пережити духовний катарсис, зцілившись від ненависті.
Лише тоді здійсниться його мрія про співтовариство людей, які більше не знають егоцентричное™, покірності гнобленню й спраги компромісу. Людському роду уготована вічна весна, однак для цього необхідно, щоб своїм верховним божеством люди визнали любов, покінчивши з духовним рабством, що викликає гіркота й презирство в титана, що викрав вогонь. Бунт П., наділеного щирою міццю духу, що дозволила йому витримати всі випробування, ни Зевсом (орел, що терзає прикутого до скелі героя, фурії із залізними крильми, що спопеляє блискавка), носить, однак, трагічний і приречений характер. Їм рухає лише думка про протиборство, що виправдує й насильство, і зло, тому що немає іншого впливати на відсталу й боягузливу людську природу. Скидаючи тирана, П. почасти вподібнюється йому у своїх зусиллях радикально перемінити порядок речей.
Лише після того, як титан починає усвідомлювати власну причетність до людської сім’ї й готовий звалити на свої могутні плечі страждання всіх, П. знаходить риси щирого героя. Терпевший одну невдачу за іншою у своїх спробах творення утопії, П. лише в заключних актах драми осягає, що насильство незручно перетворити мир,створений деспотією, у прекрасне царство справедливості й волі. Знаходження цього царства, у якому зникнуть стани й нації й кожна людина стане повноправною особистістю, наділеної творчими устремліннями, вимагає морального подвигу П. виявив приклад, що залишиться притягальним навіки.
В самій назві своєї надзвичайно поетичної повісті "Тіні забутих предків" Михайло Коцюбинський наголошує, що герої твору - наші предки, хоч і забуті. В центрі повісті перед нами постають Іван та Марічка. Це діти здавна ворогуючих родин. Іван змалку грає на сопілці і дуже любить природу. Він сприймає все, як казку, вірить у надзвичайне (може спілкуватися з мешканцями лісу, в т.ч. фантастичними). Марічка - тендітна дівчинка, яка чудово співає, і своїм чарівним голосом розтоплює кам'яне серце Івана. Діти закохуються. Вони дорослішають, росте їхнє кохання. Обоє вірять у вічність почуттів, але доля вирішує інакше... Коли помирає батько Івана, він мусить іти працювати найманим робітником. Під час його відсутності, Марічка гине в річці під час повені. Це зводить Івана з розуму і він лишає рідне село на довгих шість років. Повертаючись, парубок намагається почати нове життя - він займається господарством і навіть одружується. Але ж його серце проти. Він відвертається від новоспеченої дружини, та й взагалі, від людей. Врешті-решт, Іван теж трагічно гине. Його "забирає" лісова мавка під виглядом Марічки. Отже, герої повісті уособлюють собою справжнє кохання. Чисте, самодостатнє, вічне. Варто зазначити, що автор майстерно зображує фантастичну природу Карпат, використовуючи унікальні елементи гуцульського фольклору.
Лише тоді здійсниться його мрія про співтовариство людей, які більше не знають егоцентричное™, покірності гнобленню й спраги компромісу. Людському роду уготована вічна весна, однак для цього необхідно, щоб своїм верховним божеством люди визнали любов, покінчивши з духовним рабством, що викликає гіркота й презирство в титана, що викрав вогонь. Бунт П., наділеного щирою міццю духу, що дозволила йому витримати всі випробування, ни Зевсом (орел, що терзає прикутого до скелі героя, фурії із залізними крильми, що спопеляє блискавка), носить, однак, трагічний і приречений характер. Їм рухає лише думка про протиборство, що виправдує й насильство, і зло, тому що немає іншого впливати на відсталу й боягузливу людську природу. Скидаючи тирана, П. почасти вподібнюється йому у своїх зусиллях радикально перемінити порядок речей.
Лише після того, як титан починає усвідомлювати власну причетність до людської сім’ї й готовий звалити на свої могутні плечі страждання всіх, П. знаходить риси щирого героя. Терпевший одну невдачу за іншою у своїх спробах творення утопії, П. лише в заключних актах драми осягає, що насильство незручно перетворити мир,створений деспотією, у прекрасне царство справедливості й волі. Знаходження цього царства, у якому зникнуть стани й нації й кожна людина стане повноправною особистістю, наділеної творчими устремліннями, вимагає морального подвигу П. виявив приклад, що залишиться притягальним навіки.
В центрі повісті перед нами постають Іван та Марічка. Це діти здавна ворогуючих родин.
Іван змалку грає на сопілці і дуже любить природу. Він сприймає все, як казку, вірить у надзвичайне (може спілкуватися з мешканцями лісу, в т.ч. фантастичними).
Марічка - тендітна дівчинка, яка чудово співає, і своїм чарівним голосом розтоплює кам'яне серце Івана.
Діти закохуються. Вони дорослішають, росте їхнє кохання. Обоє вірять у вічність почуттів, але доля вирішує інакше...
Коли помирає батько Івана, він мусить іти працювати найманим робітником. Під час його відсутності, Марічка гине в річці під час повені. Це зводить Івана з розуму і він лишає рідне село на довгих шість років. Повертаючись, парубок намагається почати нове життя - він займається господарством і навіть одружується.
Але ж його серце проти. Він відвертається від новоспеченої дружини, та й взагалі, від людей. Врешті-решт, Іван теж трагічно гине. Його "забирає" лісова мавка під виглядом Марічки.
Отже, герої повісті уособлюють собою справжнє кохання. Чисте, самодостатнє, вічне.
Варто зазначити, що автор майстерно зображує фантастичну природу Карпат, використовуючи унікальні елементи гуцульського фольклору.