Том Сойєр - підліток з маленького провінційного містечка Санкт-Петербург на Міссісіпі, великий непосида, неслухняний хлопчисько, що живить заздрість до справжньої свободи свого знайомого безпритульного Гекльберрі Фінна. Стиснутий нескінченними благочестивими настановами, які змушує його вислуховувати виховує Т. тітка Поллі, він вічно їй докучає, зазнаючи щоразу покаранню, перетворюється в гру. Нудьгуючи на уроках в недільній школі, Т. завжди готовий на найвідчайдушніші пригоди, про які він прочитав в книжках про піратів, благородних грабіжників, їх прекрасних полонянок і заритих скарбах. Хлоп'ячі витівки несподівано зіштовхують Т. з далеко не дитячими проблемами повсякденного життя містечка. Безтурботність і відчуття власної захищеності у світі, овіяному для нього романтикою, розхитані у Т. після зіткнення з новим, хоча і не відкривається йому в усій повноті світом дорослих. З непростих, навіть небезпечних ситуацій Т. вибирається не з до тверезого роздуми, а по натхненню, ведений захоплюючого його вигадкою. Невикорінна жага пригод і ефектних вчинків зрештою допомагає Т. зійти на вершину, прославившись не тільки серед однолітків, але і у всьому містечку. Т. додані риси, характерні особливо для персонажів англійської дитячої літератури, яка оспівувала живих хлопчиків, покликаних бути лідерами серед своїх однолітків. Він несерйозний і в своїх серйозних підприємствах, бо не бачить їх важливості, проте, все на світі перетворюючи в гру, грає з відмінною серйозністю. В майбутньому йому, мабуть, уготована доля зразкового громадянина, який засвоїть все чесноти, викликали інстинктивне опір, поки до них насильно долучали Т. вихователі і нудні дорослі. Т. не роздумує, чи заслуговують виправдання застосовувані до нього виховні кошти (різка за недисциплінованість в школі, побілка паркану в святковий день за витівка будинку або забруднений костюм), а також не представляє істинної природи цінностей, які йому хотіли б прищепити. Уявлення Тома про моральність по-дитячому невизначені, але він аж ніяк не зазіхає на суспільні норми.
Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях Марусі Чурай Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом. Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок. Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради («Ой не ходи, Грицю») або через розлуку з коханим («Віють вітри, віють буйні»). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.
Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.
Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок.
Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради («Ой не ходи, Грицю») або через розлуку з коханим («Віють вітри, віють буйні»). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.