Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Помер Мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. Прожив більш-менш стільки, що Ярослав Мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. Фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. Літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». Але тими прикметами не вичерпується характеристика Мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». Це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. Мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. Куди краще характеризує себе сам Мономах у своїм «Поученню дітям», що є життєписом Мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Помер Мономах 19 травня 1125 р. в 73 році життя. Прожив більш-менш стільки, що Ярослав Мудрий, але на великокняжому столі просидів (формально) тільки дванацять літ. Фактично, то на широкій арені української політики виринув він іще за життя свого батька й вже тоді виявив стільки енергії, що не було сумніву, що він, а не хто інший з князів стане в очах громадянства справжнім ідеалом князя-володаря. Літопис називає його «благовірним, христолюбивим, великим, чудним, святим і добрим». Але тими прикметами не вичерпується характеристика Мономаха так само, як мало що нам говорить про цього володаря, войовника й дипльомата похвала духовенства, мовляв він «любив митрополитів, єпископів та чорноризців». Це була прикмета всіх розумних князів, що хотіли забезпечитися проти опозиції з боку всевладного духовенства. Мономах, це була надто багатогранна особистість, щоби її можна охопити одним реченням чи сухим вичисленням прикмет, як це робить літопис. Куди краще характеризує себе сам Мономах у своїм «Поученню дітям», що є життєписом Мономаха, прибраним у дуже цікаву, приповідну форму.