Твір Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я». «Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» – так починається повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я». В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства. Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді. Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: «Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?» – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…» це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з»являлись гроші і вільний час. В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв»язків, у цих обставинах: «не лізь, бо задушу, іродова душа» – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: «Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: «Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!» - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило. Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: «… Вона одразу почастувала її полином.» Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м»якшою: «Вертайся, дочко додому. тобі ніхто й лихого слова не скаже.» Після цього у кайдашевій хаті стала «мирнота», але на дворі між двома господарями почався нелад. Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:»… ви сьогодні господар, а я завтра.» З того часу усе господарство було у руках Лавріна: »…загнали діти батька на піч на одпочинок.» Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він »маленьким Кайдашицем» Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: »Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, « ...Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.» Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: »Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.» Мелашка, яка була «… поетичною душею, з ласкавим серцем», довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами. І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Поетична картина, змальована С. Климовським у пісні «Їхав козак за Дунай», відображає типову картину, копи хлопцеві доводилося кидати рідний дім, неньку і йти до війська. Адже козацька служба - це справа честі, священний обов'язок. Тепер його товариші — кінь вороний та зброя ясна. А кохана хай чекає його з війни зі славою Дівчина плаче, страждає, розуміючи, що може й не побачити більше свого миленького, без якого їй не бачити щастя. Пісня побудована на емоційному діалозі, є багато звертань, повторів, ласкаво-зменшувальних слів.
Ідея «Їхав козак за Дунай»: возвеличення щирого почуття, яке випробовується часом і життєвими обставинами. Основна думка: Тебе ж, мила, не забуду, / Поки жив на світі буду. / Коли умру на війні — /Поплач обо мні. Жанр «Їхав козак за Дунай»: літературна пісня, інтимна лірика.
Композиція «Їхав козак за Дунай» Твір побудований у формі діалогу між козаком та його коханою.Художні засоби «Їхав козак за Дунай»Звертання: «Дівчино, прощай», «Ти, конику вороненький…», «Постій, постій, козаче…», «Ти будь здоров, мій миленький», «Тебе ж, мила, не забуду». Епітети: «коник вороненький», «білі ручки», «ясні очі». Повтори: «постій, постій…», «мила… миленький». Метафора: «ручок не ламай», «ясних очей не стирай». Зменшувально-пестливі форми слів: «миленький», «вороненький», «коник», «ручок».
Засудження егоїзму і бездуховності у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я».
«Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори» – так починається повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я». В цьому творі на фоні надзвичайних пейзажів українських містечок автор зображує життя типової родини: її звички, звичаї, та малює велику панораму тогочасного суспільства.
Автор начебто реально доторкається до теми, яка актуальна і зараз – в – нас з вами. Невже через сто років, тобто у наш час, немає суперечок між дітьми і батьками, між свекрухами і невістками? Звичайно є. Можливо, навіть, що ці сварки набувають набагато більшого розвитку, ніж тоді.
Перегортаючи сторінки повісті, я вдивляюсь в старовинні звичаї, але в той же час обмеженість старого Омелька Кайдаша, і елементи набожності: «Господи! Чи в вас бога немає в серці, що паскудите язики?» – говорить він своїм синам. Вони, діти, починають не поважати батька й чіплятися до нього: в Семигорах нема і де втопитися, бо в ставках старій жабі по коліно, хіба з корчми йдучи…» це стається, мабуть, тому, що усе життя Омелько був кріпаком і все життя робив на панщині, а після скасування кріпацтва він намагався у горілці втопити усі страждання, які завдали йому пани. А, може, й тому, що робити стало менше, робити потрібно було на себе, й з»являлись гроші і вільний час.
В творі яскраво зображено розшарування селянства (це видно з сімей Кайдашів, Довбишів, Балашів), послаблення родинних зв»язків, у цих обставинах: «не лізь, бо задушу, іродова душа» – кричить Карпо на батька. Відносини свекрухи й невістки автор зображує так: «Свекруха стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду, або так: «Мотрю, дай сюди, бо як пхну, то ноги задереш!» - кричала Кайдашиха, і намагалась у Мотрі забрати мотовило.
Мелашки Кайдашиха теж зовсім не жалкує: «… Вона одразу почастувала її полином.» Але після Мелащчиного протесту, після неповернення Мелашки з Києва. Свекруха стає м»якшою: «Вертайся, дочко додому. тобі ніхто й лихого слова не скаже.» Після цього у кайдашевій хаті стала «мирнота», але на дворі між двома господарями почався нелад. Омелько намагався відстоювати свої права, і Лаврін вже вважав себе господарем, і, як молодий син, говорив:»… ви сьогодні господар, а я завтра.» З того часу усе господарство було у руках Лавріна: »…загнали діти батька на піч на одпочинок.» Старий Кайдаш тільки горісно зітхав, що став він »маленьким Кайдашицем»
Після похорон батька на деякий час знов відновився мир між двома родинами, але це було не на довго. Невдовзі почався переділ цього господарства. Мотрі, як гарної, бережливої, а потім і скупої господині, здалося, мов частка Лавріна довша: »Бодай вас лиха година міряла, як ви ще переміряли, « ...Лаврінова половина виходить довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину.»
Ці сварки переростають у величезні родинні скандали, вони входять до щоденного життя сімей. Кайдашиха, ображаючи Мотрю, кричить і ображає своїх онуків: »Твої діти такі зміюки, як ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дітки.»
Мелашка, яка була «… поетичною душею, з ласкавим серцем», довго не встрявала в різні сімейні конфлікти, але поступово вона воює за півня, коня, порося, а зрештою за грушу. І в цих суперечках вже не поступається перед Кайдашами.
І. Нечуй-Левицький відобразив побут двох сімей, заради того, щоб гарні люди не ставали жорстокими, безжалісними та безсердечними.
Сказав: «Дівчино, прощай!
Ти, конику вороненький.
Неси та гуляй!»
«Постій, постій, козаче,
Твоя дівчина плаче.
Як ти мене покидаєш, —
Тільки подумай!»
«Білих ручок не ламай.
Ясних очок не стирай.
Мене з війни зі славою
К собі дожидай!»
«Не хочу я нічого,
Тільки тебе одного.
Ти будь здоров, мій миленький,
А все пропадай!»
Коментар
Поетична картина, змальована С. Климовським у пісні «Їхав козак за Дунай», відображає типову картину, копи хлопцеві доводилося кидати рідний дім, неньку і йти до війська. Адже козацька служба - це справа честі, священний обов'язок. Тепер його товариші — кінь вороний та зброя ясна. А кохана хай чекає його з війни зі славою Дівчина плаче, страждає, розуміючи, що може й не побачити більше свого миленького, без якого їй не бачити щастя. Пісня побудована на емоційному діалозі, є багато звертань, повторів, ласкаво-зменшувальних слів.
Ідея «Їхав козак за Дунай»: возвеличення щирого почуття, яке випробовується часом і життєвими обставинами.
Основна думка: Тебе ж, мила, не забуду, / Поки жив на світі буду. / Коли умру на війні — /Поплач обо мні.
Жанр «Їхав козак за Дунай»: літературна пісня, інтимна лірика.
Композиція «Їхав козак за Дунай»
Твір побудований у формі діалогу між козаком та його коханою.Художні засоби «Їхав козак за Дунай»Звертання: «Дівчино, прощай», «Ти, конику вороненький…»,
«Постій, постій, козаче…», «Ти будь здоров, мій миленький»,
«Тебе ж, мила, не забуду».
Епітети: «коник вороненький», «білі ручки», «ясні очі».
Повтори: «постій, постій…», «мила… миленький».
Метафора: «ручок не ламай», «ясних очей не стирай». Зменшувально-пестливі форми слів: «миленький», «вороненький», «коник», «ручок».