Художні засоби з поезії літній ранок
джмелі спросоння — буц! —
лобами!
попадали, ревуть в траві.
і задзвонили над джмелями
дзвінки-дзвіночки лісові.
повільне сонце на тумані
до проса випливло з води,
де на пташинім щебетанні
тинявся малиновий дим.
лиш сонях спав, хоча й не мусив,
і ось за те, аби він знав,
важкий ячмінь медовим вусом
бджолу за лапку лоскотав.
у картузах із парусини
комбайн комбайнові гукав:
— то що ж косить?
воно — все синє!
де льон? де небо? де ріка?
У тяжкий воєнний час хлопчик Климко залишився сиротою. Але він знайшов сили не лише влаштувати своє життя, а й допомагати іншим. Як дорослий, узяв на себе відповідальність за вчительку та її маленьку доньку. Заради їхнього порятунку від голоду він подолав сотні кілометрів пішки босим, постійно наражаючись на небезпеку Добрі люди пропонували залишитися в них, але Климко знав, що його чекають, на нього сподіваються. І виконав свій обов’язок до кінця Повість навчає добру, чуйності, людяності, вмінню долати життєві труднощі.
..Коли перед ловцями постала перешкода — купа звалищ, мов висока башта, ті пішли в обхід, а Мирослава стала сміливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося під нею, вона провалилася й опинилася біля величезної ведмедиці з ведмежатами. Тікати було нікуди. Мирослава затрубила в ріг, кличучи на до звірина кинулась на неї й поранилася об ратище мисливиці. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до дівчини, але впала від удару чийогось списа.
Це був Максим.
Між молодими людьми, мов іскра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.