1.Василь Стус був неземною людиною. Він творив свій світ, який зараз цікавий не лише в Україні
2.Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е.
3.Аналіз реалізації ідей екзистенційної філософії в творчості В. Стуса дає підстави для висновку, що ці ідеї та принципи послідовно реалізуються у поезії митця.
4.ХТО СПІВАЄ, ТОЙ ЖУРБУ ПРОГАНЯЄ
Ця приказка відома ще з козацьких часів, коли пісня набула особливої пошани в Україні. Продовжуючи добрі вітчизняні традиції, проганяти сум із сердець глядачів зважилося майже 2 десятки учасників. Репертуар співаків був різноманітним: від народних пісень до англомовного рок-н-ролу. До речі, в останньому з названих жанрів презентував свій виступ Данило Драчов – племінник Костянтина Проценка, помічника начальника ГУ МНС України в Черкаській області з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю. У свої 15 років Данило неодноразово ставав лауреатом обласних конкурсів, і це попри те, що «стаж» професійного співу у нього поки ще незначний – усього 3 роки. Втім, хлопець не спиняється на досягнутому і сміливо йде співочою стежкою далі. Особливо ж пишається тим, що брав участь у Всеукраїнському змаганні співаків „Акорди Хортиці”, що і визначило для Данила чільне місце співу в житті. І дарма, що в огляді талантів рятувальників він виступає поза конкурсом. Головне, за його словами, – це задоволення від власного виступу і бажання розважити глядачів у залі. І це йому вдалося. Зацікавлена вже першим виступом, публіка вже з нетерпінням очікувала продовження концерту.
Наступний номер – українська пісня „Розпрягайте, хлопці, коней” у виконанні юного козака в смушевій шапці, Вадима Бойка, не залишила байдужим нікого з присутніх. Дзвінкий голос малого співака гармонійно поєднався з театральними здібностям, і загалом вийшла весела сценка з життя працьовитих українців. Цікаво, що з часу першого огляду-конкурсу 6-річний «козак», хоч і підріс ось іще на рік, зберігає своє звання наймолодшого учасника. Втім, не в цьому полягає успіх виступу хлопчини, а в його дитячій щирості та шляхетній меті. Адже пісня присвячена татові Вадима – Олегу Бойку, старшому пожежнику СДПЧ-1 Черкаського міського управління, який разом із багатьма іншими вогнеборцями на разі виконує свій бойовий обов’язок, гасячи пожежі на драбівських торфовищах. Можна помітити, як після виступу маленький козак міцно стискає мамину руку. Він сумує за батьком і чекає на його повернення з таки справді героїчної роботи.
Співочою зіркою «засіяла» і 11-річна Аліна Тарасюк – донька Володимира Тарасюка, командира відділення ППЧ-2 Монастирищенського райвідділу. Ця дівчинка, до речі, незадовго перед оглядом-конкурсом брала участь у відборі до Всеукраїнського конкурсу „Україна має талант”. І, хоча результати виступу вона поки що знає, гучний народний голос уже зробив Аліну відомою, а її улюблену піснею „Віночок” – новим хітом. Юна співачка говорить, що народні пісні їй подобаються з того часу, як тільки почала співати, бо вони допомагають описати красу рідного краю і краще усвідомити себе як українку. А тато Аліни наголошує на заспокійливому ефекті співів: будь-яка втома тікає, якщо навздогін їй співає донька. Ось і виходить, що Володимир Тарасюк завжди сповнений енергії, щоб прийти на до людям.
Усіх юних учасників конкурсу Головне управління заохотило м’якими іграшками: пухнасті тваринки були одягнені у символічні червоно-білі рятувальні круги. А от переможницею у жанрі вокалу стала Ірина Медведєва, сестра помічника начальника по роботі з персоналом Драбівського райвідділу, чия палка пісня буквально зачарувала глядачів. Тож не дарма кажуть про нашу державу, що вона співоча. Поряд із тризубом, вербою та гілкою калини в серцях українців є місце і для пісні.
Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
Складність характеру митця виявлялася ще і в тому, що він не поділяв закликів Кобзаря до збройної боротьби, не підтримував його поглядів на козаччину, загалом історичне минуле України. Проте він високо цінував геній Тараса Григоровича, допомагав публікувати й пропагувати його твори. Ідейні розходження друзів поглиблювалися також їхніми різними характерами: Т. Шевченко сприймав світ і людей серцем, душею, а П. Куліш — розумом.
1.Василь Стус був неземною людиною. Він творив свій світ, який зараз цікавий не лише в Україні
2.Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е.
3.Аналіз реалізації ідей екзистенційної філософії в творчості В. Стуса дає підстави для висновку, що ці ідеї та принципи послідовно реалізуються у поезії митця.
4.ХТО СПІВАЄ, ТОЙ ЖУРБУ ПРОГАНЯЄ
Ця приказка відома ще з козацьких часів, коли пісня набула особливої пошани в Україні. Продовжуючи добрі вітчизняні традиції, проганяти сум із сердець глядачів зважилося майже 2 десятки учасників. Репертуар співаків був різноманітним: від народних пісень до англомовного рок-н-ролу. До речі, в останньому з названих жанрів презентував свій виступ Данило Драчов – племінник Костянтина Проценка, помічника начальника ГУ МНС України в Черкаській області з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю. У свої 15 років Данило неодноразово ставав лауреатом обласних конкурсів, і це попри те, що «стаж» професійного співу у нього поки ще незначний – усього 3 роки. Втім, хлопець не спиняється на досягнутому і сміливо йде співочою стежкою далі. Особливо ж пишається тим, що брав участь у Всеукраїнському змаганні співаків „Акорди Хортиці”, що і визначило для Данила чільне місце співу в житті. І дарма, що в огляді талантів рятувальників він виступає поза конкурсом. Головне, за його словами, – це задоволення від власного виступу і бажання розважити глядачів у залі. І це йому вдалося. Зацікавлена вже першим виступом, публіка вже з нетерпінням очікувала продовження концерту.
Наступний номер – українська пісня „Розпрягайте, хлопці, коней” у виконанні юного козака в смушевій шапці, Вадима Бойка, не залишила байдужим нікого з присутніх. Дзвінкий голос малого співака гармонійно поєднався з театральними здібностям, і загалом вийшла весела сценка з життя працьовитих українців. Цікаво, що з часу першого огляду-конкурсу 6-річний «козак», хоч і підріс ось іще на рік, зберігає своє звання наймолодшого учасника. Втім, не в цьому полягає успіх виступу хлопчини, а в його дитячій щирості та шляхетній меті. Адже пісня присвячена татові Вадима – Олегу Бойку, старшому пожежнику СДПЧ-1 Черкаського міського управління, який разом із багатьма іншими вогнеборцями на разі виконує свій бойовий обов’язок, гасячи пожежі на драбівських торфовищах. Можна помітити, як після виступу маленький козак міцно стискає мамину руку. Він сумує за батьком і чекає на його повернення з таки справді героїчної роботи.
Співочою зіркою «засіяла» і 11-річна Аліна Тарасюк – донька Володимира Тарасюка, командира відділення ППЧ-2 Монастирищенського райвідділу. Ця дівчинка, до речі, незадовго перед оглядом-конкурсом брала участь у відборі до Всеукраїнського конкурсу „Україна має талант”. І, хоча результати виступу вона поки що знає, гучний народний голос уже зробив Аліну відомою, а її улюблену піснею „Віночок” – новим хітом. Юна співачка говорить, що народні пісні їй подобаються з того часу, як тільки почала співати, бо вони допомагають описати красу рідного краю і краще усвідомити себе як українку. А тато Аліни наголошує на заспокійливому ефекті співів: будь-яка втома тікає, якщо навздогін їй співає донька. Ось і виходить, що Володимир Тарасюк завжди сповнений енергії, щоб прийти на до людям.
Усіх юних учасників конкурсу Головне управління заохотило м’якими іграшками: пухнасті тваринки були одягнені у символічні червоно-білі рятувальні круги. А от переможницею у жанрі вокалу стала Ірина Медведєва, сестра помічника начальника по роботі з персоналом Драбівського райвідділу, чия палка пісня буквально зачарувала глядачів. Тож не дарма кажуть про нашу державу, що вона співоча. Поряд із тризубом, вербою та гілкою калини в серцях українців є місце і для пісні.
Відповідь:
Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
Складність характеру митця виявлялася ще і в тому, що він не поділяв закликів Кобзаря до збройної боротьби, не підтримував його поглядів на козаччину, загалом історичне минуле України. Проте він високо цінував геній Тараса Григоровича, допомагав публікувати й пропагувати його твори. Ідейні розходження друзів поглиблювалися також їхніми різними характерами: Т. Шевченко сприймав світ і людей серцем, душею, а П. Куліш — розумом.
Пояснення: