Завжди цікаво подумати про те, що ж станеться з героями улюблених творів після завершення історії автора. Можна довго фантазувати, представляти ті чи інші варіанти, але найчастіше сам твір має натяк на те, що ж відбувалося б надалі, якби автор продовжував писати. Повною мірою це стосується і оповідання Євгена Гуцала «Сім’я дикої качки».
У цьому оповіданні автор розповідає історію хлопчика Юрка. Одного разу він повертався разом зі своєю подружкою з рибалки. Хлопчик не зловив риби, а тому хотів отримати хоч якусь користь в той день. Крім того, він хотів покрасуватися перед дівчинкою, а тому відібрав кілька каченят у качки. Він приніс їх додому і кинув там, хоча вони ніяк не могли проводить свого часу без води та без своєї мами-качки. Пізніше дівчинка Тося спробувала врятувати каченят, але було вже пізно. Після цього випадку у Юрка зіпсувалися відносини як з Тосею, так і з іншими хлопцями, які були його друзями. Зрештою хлопчикові стало дуже соромно за те, що він вбив каченят.
Я думаю, що такі випадки в дитинстві можуть вплинути на подальше життя людини. Якби Євген Гуцало продовжував свою розповідь, він би напевно показав, як сильно прояви совісті вплинули на Юрка. Після цього неприємного випадку з каченятами Юрко напевно став би дуже уважно і обережно ставитися до всього живого, що його оточує. Він би з особливим трепетом доглядав за свійськими тваринами і ні в якому разі не ображав би тих тварин, які живуть поза його будинком. Юрко ще довгий час відчував би сором за той свій вчинок з каченятами, а навколишні люди напевно натяками нагадували б йому про цей випадок. Втім, думається, що з Тосею він рано чи пізно помирився б. Ця дівчинка зовсім не схожа була на ту, яка може довго ображатися. До того ж, вона б напевно побачила б душевні страждання Юрка з приводу його вчинку і пробачила б його.
Чомусь мені здається, що таке трепетне і відповідальне ставлення Юрка стосувалося б не тільки тварин, а й людей. Він, як ніхто інший, відчув би цінність життя всього живого, що оточує людину. Я не виключаю, що продовження історії від Євгена Гуцала полягало б у тому, що Юрко знайшов би собі таку роботу, де йому необхідно було б допомагати всім оточуючим людям і робити їм тільки добро від чистого серця.
Продовження твору Евгена Гуцала «Сім’я дикої качки» зображувало б преображення головного героя Юрка. Читачі змогли б прочитати про те, як змінився цей хлопчик, які благородні і добрі людські якості він би почав проявляти. Все це сталося б через ті муки совісті за той вчинок з каченятами.
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями
Завжди цікаво подумати про те, що ж станеться з героями улюблених творів після завершення історії автора. Можна довго фантазувати, представляти ті чи інші варіанти, але найчастіше сам твір має натяк на те, що ж відбувалося б надалі, якби автор продовжував писати. Повною мірою це стосується і оповідання Євгена Гуцала «Сім’я дикої качки».
У цьому оповіданні автор розповідає історію хлопчика Юрка. Одного разу він повертався разом зі своєю подружкою з рибалки. Хлопчик не зловив риби, а тому хотів отримати хоч якусь користь в той день. Крім того, він хотів покрасуватися перед дівчинкою, а тому відібрав кілька каченят у качки. Він приніс їх додому і кинув там, хоча вони ніяк не могли проводить свого часу без води та без своєї мами-качки. Пізніше дівчинка Тося спробувала врятувати каченят, але було вже пізно. Після цього випадку у Юрка зіпсувалися відносини як з Тосею, так і з іншими хлопцями, які були його друзями. Зрештою хлопчикові стало дуже соромно за те, що він вбив каченят.
Я думаю, що такі випадки в дитинстві можуть вплинути на подальше життя людини. Якби Євген Гуцало продовжував свою розповідь, він би напевно показав, як сильно прояви совісті вплинули на Юрка. Після цього неприємного випадку з каченятами Юрко напевно став би дуже уважно і обережно ставитися до всього живого, що його оточує. Він би з особливим трепетом доглядав за свійськими тваринами і ні в якому разі не ображав би тих тварин, які живуть поза його будинком. Юрко ще довгий час відчував би сором за той свій вчинок з каченятами, а навколишні люди напевно натяками нагадували б йому про цей випадок. Втім, думається, що з Тосею він рано чи пізно помирився б. Ця дівчинка зовсім не схожа була на ту, яка може довго ображатися. До того ж, вона б напевно побачила б душевні страждання Юрка з приводу його вчинку і пробачила б його.
Чомусь мені здається, що таке трепетне і відповідальне ставлення Юрка стосувалося б не тільки тварин, а й людей. Він, як ніхто інший, відчув би цінність життя всього живого, що оточує людину. Я не виключаю, що продовження історії від Євгена Гуцала полягало б у тому, що Юрко знайшов би собі таку роботу, де йому необхідно було б допомагати всім оточуючим людям і робити їм тільки добро від чистого серця.
Продовження твору Евгена Гуцала «Сім’я дикої качки» зображувало б преображення головного героя Юрка. Читачі змогли б прочитати про те, як змінився цей хлопчик, які благородні і добрі людські якості він би почав проявляти. Все це сталося б через ті муки совісті за той вчинок з каченятами.
Кожна країна має свою пісню. Український народ вважається чи не найспівочішим у світі, а самі пісні, напевно, наймелодійнішими. Особливо нам притаманні історичні пісні, а також думи. Саме в історичних піснях ми можемо побачити зображення мужніх героїв, захисників своєї вітчизни. В Україні такими героями були козаки. Саме з часів козаччини історична пісня знайшла свого слухача. Вона передається з покоління в покоління. Цим самим зберігає самобутність і неповторність української нації. Та історична пісня відтворила не тільки історію. Вона подарувала цілу низку мужніх образів: від реально існуючих і до вигаданих народом. Це і Богдан Хмельницький, і Самійло Кішка, і козак Голота, та ще безліч різних неповторних особистостей. От, наприклад, історичні пісні «Ой, послав Бог Хмельницького» та «Чи не той хміль» оспівують неперевершеного ватажка, батька всього українського козацтва Богдана Хмельницького. Чи не той то хміль, Що коло тичин в’ється? Ой, той то Хмельницький, Що з ляхами б’ється. Все своє життя Гетьман боровся проти польської навали. Відважно вів військо боронити рідну землю. Тому ці історичні пісні пронизані духом мужності, радості перемоги. Саме в таких піснях ми бачимо, як страждав український народ, як молив про свободу. І нарешті, через багато років, мрія кожного українця все таки здійснилась. Я вважаю, що роль таких історичних пісень у житті нашого народу є дуже важливою. Це наш внутрішній світ, наша самобутність, без якої ми не назвемося українцями