Образ лукаша в драмі лесі українки реалістичний. і мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. однак лукаш і не такий, як усі. від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. і це відразу відчула й оцінила лісова царівна мавка. але, на жаль, лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «а що воно таке? » — питає він мавку про ті скарби.драматизм образу лукаша — в його роздвоєності, в його нерозумінні самого себе, в неусвідомлені справжнього щастя, мети життя. під впливом обставин в’яне цвіт його душі, засмоктує буденщина. він сам топче дивоцвіти, які розцвіли весною. роздвоєність натури лукаша відбилася і в його мові. спочатку, коли він був під впливом поетичної душі мавки, своєю красою його мова наближалася до мови мавки. звертаючись до коханої, він говорить: «я вберу тебе, мов королівну, в самоцвіти! » з огрубінням характеру грубішає мова лукаша: «ах, дай спокій! не маю часу… мати все гризуть за » — відповідає він мавці. коли ж вона попросила лукаша заграти на сопілці, він каже: «ет, не пора мені тепер грати». до мавки звертається ще й такими словами: «тепер уже почнеться дорікання». та дівчина не дорікає коханому, ні в чому не звинувачує його, не шкодує, що покохала саме такого, бо «іншого вона б не покохала». мавка тільки сумує, що лукаш «не може своїм життям до себе дорівнятись».за зраду лукаш тяжко карається — лісовик перетворив його на вовкулаку. мавка рятує коханого — і до того приходять прозріння і каяття. але надто пізно. він не може повернути втраченої коханої. від образу лукаша невіддільна постать його долі. це загублена доля, яка колись щастя юнака. наче морок по гаю, блукає загублена доля, шукаючи стежки до минулих днів. але стежки позамітало снігом, залишився тільки гіркий, хвилюючий спомин. образ долі надзвичайно драматичний, він викликає особливий смуток, жаль за втраченим великим щастям, яке ніколи вже не повернеться.
В українському фольклорі жанр історичної пісні з'явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь.
Козак Морозенко — це не тільки герой історичної пісні. «Ой Морозе, Морозенку», але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому столітті, коли кримські татари вчинили напад на збудовані козаками укріплення (січі).
Мабуть, козак Морозенко був відомий своєю сміливістю, тому саме він виступив попереду свого війська козацького. Він разом з іншими козаками вступає в жорстоку сутичку з татарами. Багато козаків загинуло, але татар загинуло у три рази більше. Сталося це тому, що козаки не нападали, а захищали свою рідну землю. Козак Морозенко потрапив у полон, де його й закатували. Як говориться в пісні, за ним плакала не лише мати, а і вся Вкраїна.
А ми, сьогоднішнє покоління, віддаємо належне героям нашої землі і пам'ятаємо про них.
В українському фольклорі жанр історичної пісні з'явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь.
Козак Морозенко — це не тільки герой історичної пісні. «Ой Морозе, Морозенку», але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому столітті, коли кримські татари вчинили напад на збудовані козаками укріплення (січі).
Мабуть, козак Морозенко був відомий своєю сміливістю, тому саме він виступив попереду свого війська козацького. Він разом з іншими козаками вступає в жорстоку сутичку з татарами. Багато козаків загинуло, але татар загинуло у три рази більше. Сталося це тому, що козаки не нападали, а захищали свою рідну землю. Козак Морозенко потрапив у полон, де його й закатували. Як говориться в пісні, за ним плакала не лише мати, а і вся Вкраїна.
А ми, сьогоднішнє покоління, віддаємо належне героям нашої землі і пам'ятаємо про них.