Https://minhag.ucsc.edu/node/4589
https://minhag.ucsc.edu/node/4590
https://minhag.ucsc.edu/node/4591
https://minhag.ucsc.edu/node/4592
https://minhag.ucsc.edu/node/4593
https://minhag.ucsc.edu/node/4594
https://minhag.ucsc.edu/node/4595
https://minhag.ucsc.edu/node/4596
https://minhag.ucsc.edu/node/4597
https://minhag.ucsc.edu/node/4598
https://minhag.ucsc.edu/node/4599
https://minhag.ucsc.edu/node/4600
https://minhag.ucsc.edu/node/4601
https://minhag.ucsc.edu/node/4602
https://minhag.ucsc.edu/node/4603
https://minhag.ucsc.edu/node/4604
https://minhag.ucsc.edu/node/4605
https://minhag.ucsc.edu/node/4606
https://minhag.ucsc.edu/node/4607
https://minhag.ucsc.edu/node/4608
https://minhag.ucsc.edu/node/4609
https://minhag.ucsc.edu/node/4610
Соломія та Остап. Закохані, але змушені розлучитися через примху пана, молоді люди не стали коритися долі, вирішуючи втекти в Бессарабію у пошуках кращого життя. Однак, їхній шлях був нелегким й трагічним. Автор розкриває образи саме в боротьбі з лихою долею, підкреслюючи гідність та глибокий психологізм головних персонажів. З першого погляду Соломія та Остап є типовими представниками селянства того часу, однак при глибшому розумінні твору, при подальшому аналізі поведінки головних героїв стає зрозумілим той факт, що перед нами непересічні залякані селяни-кріпаки, а люди, сповнені почуття гідності, прагненням до волі, здатними нести відповідальність за прийняті рішення й за своє життя. Треба зазначити, що жага волі присутня не тільки в зовнішня – скинути с себе кріпацьке ярмо, жити як людина -, а й внутрішня – мати
змогу самому приймати рішення, бути вірним своїм принципам.
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.