Хто, крім Софійки та Сашка, може перебувати в різних
часових вимірах?
Про що мріяла Софійка, чи реалізовано прагнення?
Чи випадковими є зустріч Вадима та Софійки, чому дівчина
закохалася?
Визначте роль сліпого старця у творі. ( Дає Софійці ключ до
розкриття таємниці: як людина може змінити обставини.
Допомагає в скрутних ситуаціях іншим героям . «…Кажуть,
ніби під виглядом такого жебрака може ходити святий…»)
Що об’єднує перше та останнє речення повісті-казки? Яке
філософське поняття розкривається?
Хто з героїв може бути щасливим, а хто – ні? Чому ?
Є дружби різні. Тож одна
Шампанським піниться в бокалі,
Її випиваєш до дна
Без радості і без печалі.
А друга — без пустих прикрас,
Ознаки маючи суворі,
Духовно підіймає нас
У добрій радості і в горі.
В. Михайлюк. "Є дружби різні"
Майже всі люди важко переживають самотність. Кожен, хто відчуває самотність або вважає, що люди його не люблять, що він не користується такою популярністю, як інші, повинен усвідомити: людські стосунки — це обмін цінностями. Навіть у стосунках між двома людьми необхідно, щоб кожен з них робив певний внесок для їх підтримки. Якщо з таких стосунків користь має лише одна сторона, то, зрозуміло, що з часом друга втратить до них інтерес. Звичайно, користь у такому випадку не можна розглядати як матеріальну вигоду.
Дружбу не треба плутати із приятельськими стосунками. Спілкування з друзями збагачує людину духовно. Кожен шукає в другові важливі для себе риси. З однією людиною ми підтримуємо зв'язок тому, що вона вміє цікаво говорити, від другої ми дістаємо важливу інформацію, третя має приємну зовнішність і поведінку, четверта — оптиміст і вміє підбадьорити, п'ята завжди готова дати добру пораду. Мабуть, у друзях ми шукаємо риси ідеалу людини. Буває й так, що з часом у людині, яку вважав другом, розчаровуєшся. Що ж діяти в такому разі? Г. С. Сковорода наставляв своїх учнів: "Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні".
Дружба не терпить егоїзму. Є люди, які у стосунки між друзями не роблять ніякого внеску. Зрозуміло, що мало хто поважатиме таких людей, а намагатиметься обмежити зв'язки з ними, звести до приятельських. Люди іншого типу втрачають друзів і симпатії своїх знайомих через нетактовність, адже контакти з такими нікому не приємні. Нерідко це люди злосливі, в'їдливі, такі, що кепкують з інших. Хто ж буде дружити з такими?
Деякі особи не користуються повагою через те, що їх не цікавлять інші люди. Вони весь час говорять тільки про себе, а якщо хтось захоче висловитись, то не слухають, перебивають, знову заводячи мову про себе. Таким теж легко залишитись самотніми, втратити друзів:
Коли тебе забуде рідний брат,
Махни рукою, плакати не варт,
Коли тебе забуде друг — подумай,
Що сталося, що він тобі не рад.
Д. Павлцчко. "Коли тебе забуде..."
У дружбі треба вчитися бути людиною. І хоч ніхто не застрахований від помилок, головне — уміти їх помічати в себе. Той, хто прагне до самовдосконалення, до самоосвіти, приваблюватиме да себе інших людей, легко знайде друзів. Усім хочеться бачити своїм другом вірну і щиру, духовно багату, всебічно розвинену і красиву людину, людину гуманну, з відкритим серцем, вогником у душі.
Яку пораду дати тим, хто шукає друзів? Пам'ятати, що найвірніший друг — це мати, яка ніколи не зрадить, не проміняє свою дитину на найкоштовніше, готова життя віддати, щоб до у скруті найдорожчій людині — синові чи доньці.
Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.
Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх літописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхні побут та вірування.
Із «Повісті минулих літ» я дізнався про заснування Києва. Були три брати — Кий, Шек і Хорив, у них була сестра Либідь. Саме на честь одного з братів і назване величне місто, засноване ними. Дізнався також про княгиню Ольгу, яка так жорстоко мстилася за вбивство древлянами свого чоловіка князя Ігоря...
Коли я читаю фрагменти «Повісті минулих літ», я ніби переношуся у ті далекі часи — і князі та їхнє військо, легендарні постаті, погордливі княгині постають переді мною так, немов я бачу їх насправді. Можливо, це через майстерність літописця: він зміг не тільки описати події, а й відтворити характери, риси вдачі історичних осіб.
Мені дуже сподобалося читати давню літературу, бо з неї ми можемо дізнатися більше про історію і познайомитися з життям видатних постатей минулого. Літописи Київської Русі — найперші твори літератури, але вони є справжніми шедеврами мистецтва слова, бо цікаві читачам і дотепер.