Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в'язати. Борода не робить мудрим чоловіка. В умілого і долото рибу ловить! Вік живи — Вік учись. Вчення в щасті красить, а в нещасті тішить. Вченому світ, а невченому тьма. Гарно того вчити, хто хоче все знати. Голова без розуму, як ліхтарня без свічки. Голова не на те, щоб тільки кашкет носить! Грамоти вчиться — завжди пригодиться. Грамотний — видющий і на все тямущий. Дарма, що малий, а й старого навчить! Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться! Дивиться рідко, та густо бачить. Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного. За битого двох небитих дають, та й то не беруть. За дурною головою рукам і ногам немає спокою. За одного вченого дають десять невчених. За одного грамотного сім неграмотних дають. Знає, на чім світ стоїть! Знання робить життя красним. І з сивою бородою не все розум приходить! І сила перед розумом никне! Учись — на старість буде як нахідка! Розумний батько сина опитати не соромиться. Розумний всякому дає лад. Розумну річ приємно й слухать. Розум — скарб людини. Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє. Сила та розум — краса людини. Сила уму уступає! Скільки голів, стільки й умів! Старого горобця на полові не обдуриш. Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати. Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду. Хто грамоти вміє, той краще сіє. Хто добре учиться, той буде й добре робить. Хто знання має, той мур зламає. Хто людей питає, той і розум має. Хто хоче багато знати, тому треба мало спати. Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати. Чоловік розуму вчиться цілий вік. Шануй учителя, як родителя! Щастя без розуму — торбина дірява. Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш. Що голова, то й розум! Що знаєш, що вмієш, те за плечима не носить. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся. Як голова сивіє, то чоловік мудріє. Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень. Яка головонька, така й розмовонька! Які літа — такий розум!
ДАВНЯ ВЕСНА Тема: Відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси.
Ідея: Возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.
Основна думка: Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала.
Жанр: Пейзажна лірика. Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: Хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. Кульмінація: Радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв'язка: Вдячність поетеси весні за її дарунок. Весна для Лесі Українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.
Дана поезія написана під час хвороби поетеси. ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ..Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі.
Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя.
Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі.
Жанр: лірична сповідь. Художні особливості поезії:
Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне». ДАВНЯ КАЗКА Тема: Зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея: Уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: У пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: Ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.)
Композиція: Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: Знайомство з поетом. Зав'язка: Зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: Конфлікт між Бертольдом і поетом. Розв'язка: Довічне ув'язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.
Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави
Борода не робить мудрим чоловіка.
В умілого і долото рибу ловить!
Вік живи — Вік учись.
Вчення в щасті красить, а в нещасті тішить.
Вченому світ, а невченому тьма.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
Голова без розуму, як ліхтарня без свічки.
Голова не на те, щоб тільки кашкет носить!
Грамоти вчиться — завжди пригодиться.
Грамотний — видющий і на все тямущий.
Дарма, що малий, а й старого навчить!
Де старий спотикнеться, там нехай молодий добре напнеться!
Дивиться рідко, та густо бачить.
Догана мудрого більше стоїть, як похвала дурного.
За битого двох небитих дають, та й то не беруть.
За дурною головою рукам і ногам немає спокою.
За одного вченого дають десять невчених.
За одного грамотного сім неграмотних дають.
Знає, на чім світ стоїть!
Знання робить життя красним.
І з сивою бородою не все розум приходить!
І сила перед розумом никне!
Учись — на старість буде як нахідка!
Розумний батько сина опитати не соромиться.
Розумний всякому дає лад.
Розумну річ приємно й слухать.
Розум — скарб людини.
Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє.
Сила та розум — краса людини.
Сила уму уступає!
Скільки голів, стільки й умів!
Старого горобця на полові не обдуриш.
Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.
Хто вчиться змолоду, не зазнає на старість голоду.
Хто грамоти вміє, той краще сіє.
Хто добре учиться, той буде й добре робить.
Хто знання має, той мур зламає.
Хто людей питає, той і розум має.
Хто хоче багато знати, тому треба мало спати.
Чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати.
Чоловік розуму вчиться цілий вік.
Шануй учителя, як родителя!
Щастя без розуму — торбина дірява.
Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш.
Що голова, то й розум!
Що знаєш, що вмієш, те за плечима не носить.
Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся.
Як голова сивіє, то чоловік мудріє.
Як одступиш од грамоти на аршин, то вона од тебе на сажень.
Яка головонька, така й розмовонька!
Які літа — такий розум!
Ідея: Возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.
Основна думка: Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала.
Жанр: Пейзажна лірика. Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: Хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. Кульмінація: Радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв'язка: Вдячність поетеси весні за її дарунок. Весна для Лесі Українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.
Дана поезія написана під час хвороби поетеси. ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ..Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі.
Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя.
Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі.
Жанр: лірична сповідь. Художні особливості поезії:
Епітети: «ясна хвилина, “ясні зорі”», «спів дзвінкий», «хвилі прозорі», «море хибне», «щастя таємне»;
Метафори: «вітер розносив луну», «поминути співом», «упасти на хвилі», «лунами мрії»;
Повтори: «ясніші... яснії», «гучніше... гучне», «мої...», «моє...»;
Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне». ДАВНЯ КАЗКА Тема: Зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея: Уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: У пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: Ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.)
Композиція: Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: Знайомство з поетом. Зав'язка: Зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: Конфлікт між Бертольдом і поетом. Розв'язка: Довічне ув'язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.
Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави