Хуторяни, козаки Череваня, живуть безтурботним життям на лоні ідилічної природи. Про Череваня, колись завзятого козарлюгу, а тепер обважнілого хуторянина, саме прізвище говорить. Череваниха — «молодиця свіжа й повновида, пряма, як тополя». Про їхню дочку Лесю написано скупо, але промовисто: « Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — так усякому на душі мов сонечко світить». Череванів хутір — ідеал Куліша натурального життя людини в повній гармонії з природою і совістю, у дотримуванні Божих заповідей
"Тільки похитувався,гладячи черево;а щоки-як кавуни:сміявся од щирого серця.Така була у нього вдача".Не перемінився за десять літ,"тільки лисина почала ще більш вилискуватись".Також Черевань в романі хроніці говорив такі слова:"А що нам...до Вкраїни?Хіба нам нічого їсти або пити,пбо ні в чому хороше походити?".
