рід літератури «місто»: епос. жанр «місто»: урбаністичний роман. тема «місто»: підкорення людиною міста. ідея «місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору. герої «місто»: степан радченко— головний герой; надійка— дівчина із села; левко — студент; ганнуся та нюся — товаришки надії; лука гнідий — господар; тамара василівна (мусінька) — дружина крамаря, у якого жив степан, його коханка; максим — син тамари василівни та крамаря; борис— студент, товариш степана; зоська — міська дівчина, кохана степана; рита — на; вигорський — поет, товариш степана. композиційно-стильові особливості: валер’ян підмогильний епіграфом до свого роману «місто» взяв такі слова з талмуду: «шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова ана- толя франса: «як можна бути вільним, евкріте, коли маєш тіло? » соломія павличко з цього приводу зазначала: «він [автор] зробив тіло головним героєм «міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. герої підмогильного від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. гармонія між цими двома сферами дається важко. по суті, вона, на думку автора, неможлива». розповідь подана через історію душі степана радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до києва, вступає до вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. уперше київ відкривається йому з дніпра як край світу й пуп землі. роман починається реченням: «здавалось, далі пливти нема куди». під степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. за рік перебування у києві степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки. проте степан не досягнув головного — душевної рівноваги. перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає. степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (р. мовчан). і назвати степана радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. повністю розкрити характер степана радченка жіночі образи: надійка, тамара василівна, зоська, рита. кожна жінка — це певний період життя степана радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. фінал роману «місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже степан пише повість про людей. роман «місто» — психологічний твір. образ степана радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
до першої світової війни футуризм в індустріально відсталій україні не мав сприятливого ґрунту. перші спроби футуристичної поезії українською мовою зробив василіск гнєдов. але вже 1914 лідер українського футуризму михайль семенко видав збірку поезій «дерзання» і «кверофутуризм»; за роки революції він видав ще 8 збірок. активний організатор, він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «флямінґо» (1919 — 21), «аспанфут» (1921 — 24) у києві, а після переїзду до харкова журнал «нова генерація» (1928 — 30). під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною «пролетарського мистецтва» й від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й (низку статей надрукував у «новій генерації» к. малевич), а потім його зовсім заборонено. до «нової генерації» належали, крім м. семенка, поети гео шкурупій, олекса влизько, м. скуба тощо, теоретик о. полторацький. деякий час під впливом футуризму був микола бажан. близько до футуризму стояв валер'ян поліщук, що на футуристичній основі намагався створити власний напрям «динамічного спіралізму». футуристи не мали такої видатної позиції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. «нова генерація» пропагувала модерні західноєвропейські напрями (дадаїзм, сюрреалізм), що суперечило настановам офіційної критики, й журнал перестав існувати ще до загальної ліквідації літературних організацій 1932 року.
крім згаданих, існували ще й менші локальні гуртки футуристів: у харкові «ком-космос» (1921), в одесі «юголіф» (з участю місцевих російських футуристів), у москві «сім» («село і місто», 1925), що об'єднувало українських письменників у ррфср. органами футуризму в 1920-их роках були ще «семафор у майбутнє», «катафалк искусства» (російською мовою) і «гольфштром».
у мистецтві, крім о. архипенка, який від 1906 перебував поза україною і був ближчий до конструктивізму, ніж до футуризму, до цього останнього належали о. екстер, о. богомазов, почасти а. петрицький, брат м. семенка василь, в. єрмилов, к. малевич, є. прибильська, євген сагайдачний, о. сорохтей, графік п. ковжун, члени українського футуристичного гуртка в києві і група митців з кола «нової генерації».
ответ:
рід літератури «місто»: епос. жанр «місто»: урбаністичний роман. тема «місто»: підкорення людиною міста. ідея «місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин людини й урбаністичного простору. герої «місто»: степан радченко— головний герой; надійка— дівчина із села; левко — студент; ганнуся та нюся — товаришки надії; лука гнідий — господар; тамара василівна (мусінька) — дружина крамаря, у якого жив степан, його коханка; максим — син тамари василівни та крамаря; борис— студент, товариш степана; зоська — міська дівчина, кохана степана; рита — на; вигорський — поет, товариш степана. композиційно-стильові особливості: валер’ян підмогильний епіграфом до свого роману «місто» взяв такі слова з талмуду: «шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова ана- толя франса: «як можна бути вільним, евкріте, коли маєш тіло? » соломія павличко з цього приводу зазначала: «він [автор] зробив тіло головним героєм «міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. герої підмогильного від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. гармонія між цими двома сферами дається важко. по суті, вона, на думку автора, неможлива». розповідь подана через історію душі степана радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до києва, вступає до вишу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. уперше київ відкривається йому з дніпра як край світу й пуп землі. роман починається реченням: «здавалось, далі пливти нема куди». під степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати підкорення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. за рік перебування у києві степан здійснив велику еволюцію: став відомим письменником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися духовно — відвідувати кіно, театри, виставки. проте степан не досягнув головного — душевної рівноваги. перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах повертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і вороття немає. степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (р. мовчан). і назвати степана радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. повністю розкрити характер степана радченка жіночі образи: надійка, тамара василівна, зоська, рита. кожна жінка — це певний період життя степана радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. фінал роману «місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже степан пише повість про людей. роман «місто» — психологічний твір. образ степана радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і разом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та навколишній світ.
джерело: бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
объяснение:
ответ:
до першої світової війни футуризм в індустріально відсталій україні не мав сприятливого ґрунту. перші спроби футуристичної поезії українською мовою зробив василіск гнєдов. але вже 1914 лідер українського футуризму михайль семенко видав збірку поезій «дерзання» і «кверофутуризм»; за роки революції він видав ще 8 збірок. активний організатор, він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «флямінґо» (1919 — 21), «аспанфут» (1921 — 24) у києві, а після переїзду до харкова журнал «нова генерація» (1928 — 30). під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною «пролетарського мистецтва» й від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й (низку статей надрукував у «новій генерації» к. малевич), а потім його зовсім заборонено. до «нової генерації» належали, крім м. семенка, поети гео шкурупій, олекса влизько, м. скуба тощо, теоретик о. полторацький. деякий час під впливом футуризму був микола бажан. близько до футуризму стояв валер'ян поліщук, що на футуристичній основі намагався створити власний напрям «динамічного спіралізму». футуристи не мали такої видатної позиції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. «нова генерація» пропагувала модерні західноєвропейські напрями (дадаїзм, сюрреалізм), що суперечило настановам офіційної критики, й журнал перестав існувати ще до загальної ліквідації літературних організацій 1932 року.
крім згаданих, існували ще й менші локальні гуртки футуристів: у харкові «ком-космос» (1921), в одесі «юголіф» (з участю місцевих російських футуристів), у москві «сім» («село і місто», 1925), що об'єднувало українських письменників у ррфср. органами футуризму в 1920-их роках були ще «семафор у майбутнє», «катафалк искусства» (російською мовою) і «гольфштром».
у мистецтві, крім о. архипенка, який від 1906 перебував поза україною і був ближчий до конструктивізму, ніж до футуризму, до цього останнього належали о. екстер, о. богомазов, почасти а. петрицький, брат м. семенка василь, в. єрмилов, к. малевич, є. прибильська, євген сагайдачний, о. сорохтей, графік п. ковжун, члени українського футуристичного гуртка в києві і група митців з кола «нової генерації».
объяснение: